Олександр Сугоняко

Час зміни парадигми світової економіки


Вчені, у відповідності з теорією хвиль  М. Кондратьєва, очікували в 2001 році  початок світової економічної кризи перевиробництва, схожої на «Велику депресію» 1929-1933 років.  В тому році  криза не розпочалася. Деякі  нобелевські лауреати з економіки вже почали говорити, що  світова економіка вступила в безкризовий період.   Але прийшов  2007-й, а з ним і іпотечна криза в США, яка запустила спусковий механізм  світового економічного  розладу. 

За рахунок  включення в глобальний ринок  території колишнього СССР та його  сателітів, з їхніми ресурсами і населенням, а також за  сприяння  розпочатої «війни з тероризмом», як відповіді на зруйновані в 2001 році будівлі Світового торгівельного центру, - початок кризи вдалося відтермінувати на шість років.

Постсоціалістичні  країни, отримавши кредити від  розвинутих країн Заходу,   розпочали активно споживати в борг товари, вироблені економіками в першу чергу цих країн. Хоч цей додатковий прокредитований попит на товари  не лише  забезпечував збут і стимул  для  виробництва цих країн, але й  відтерміновував  світову кризу перевиробництва,  все ж  світова  криза  згодом  розпочалася.

Нових  ринків, які можна було б абсорбувати в глобальний ринок для   збільшення попиту на вироблені товари і поставок дешевих ресурсів  на Землі практично не залишилося. Уже весь світ з його ресурсами і населенням  практично втягнутий в глобальну економіку.

Перед кризою 2007 року люди, підприємства, банки і країни, як  споживачі знаходилися в боргах, які  вони  не  здатні були обслуговувати через перевищення їхніх витрат над доходами. Криза перевиробництва, з її   уповільненням зростання економік, а то й рецесією ще більше зменшує доходи цих суб‘єктів.   Щоб   розпочати   розбирати   боргову піраміду,  названі суб‘єкти  мусять   почати отримувати більші доходи і прибутки. А щоб  вони з‘явилися  необхідно більше  виробляти і, далі, більше  продавати. Але як  відомо,  світовий ринок не має       платоспроможного  попиту на існуючу пропозицію, не говорячи про додатково вироблені товари. Власно це і було  поштовхом початку   глобальної кризи. Кредити під споживання населенню чи державам, що раніше стимулювали зростання економік, тепер давати   вже  недопустимо.  Бо, з одного боку,  споживачі  не здатні обслуговувати і ті   борги, які в них є. А з іншого, - таке кредитування несе в собі загрозу   світової  гіперінфляції. Таким чином, глобальна економіка,  залишаючись  тотожною собі,  не здатна здолати системний  розлад, що виник в 2007 році і тягнеться до цих пір.

Якісною особливістю  теперішньої  кризи є її глобальність. В світі немає жодної країни чи регіону, які б не відчували на собі  її загрозливих   наслідків. Криза виявляє, що ефективність західних економік базувалася не стільки на їхніх новітніх технологіях, хоча і на них, скільки на  використанні природних ресурсів і населення    відсталих регіонів Землі з допомогою цих технологій, на   висотуванні  природних ресурсів Землі в цілому, як наслідку бездумної гонитви за зиском.  Радикальне погіршення  стану  базових активів, які належать всьому людству: повітря, води,  грунтів – прямий наслідок фундаментальних  прогріхів  економічної системи, що утвердилася у світі. Один з очевидних наслідків.

 Отже,  в наш час нема такого регіону на Землі, такого ринку, який міг   би надати, за рахунок погіршення свого власного економічного і екологічного стану,   допомогу глобальній економіці і зняти смертоносну для неї  проблему боргів і перевиробництва.  А навіть якби і був - то ця допомога лише відтягнула б колапс  ще на декілька років, але не зняв би її.     Національні господарства країн  колишнього соцтабору  сильно постраждали, як України чи Росії  від їхнього включення в глобальний ринок і опинилися відкинутими в своєму розвитку  на десятиліття,   нагадуючи    собою економіки, зруйновані війною.  Нових  ресурсних ринків, за рахунок  всотування  яких можна було б залучати природні ресурси  за заниженими цінами у виробництво і продавати на них за завищеними цінами вироблену продукцію,   вже  немає. Боротьба за ринки збуту практично завершилася.

 Виходу з цієї економічної кризи людства, в межах  пануючої економічної парадигми,  немає, бо  світова економіка століттями  зростала, долала  кризи  завдяки  розширенню ринків збуту. Нинішня глобальна економіка, частиною якої є й українське господарство, деградує, що ми і спостерігаємо  вже протягом  п‘яти років, а Канцлер Німеччини Ангела Меркель обіцяє ще  десять років кризи. Джерела виходу з неї – в нових фундаментальних засадах  господарювання.

 Криза має той позитив, що  висвітлює хиби   базових постулатів класичної  капіталістичної політекономії. В період становлення капіталізму люди вважали, що природні  ресурси безмежні; зиск є місією економічної діяльності, а  егоїстичний економічний інтерес  кожного працює на суспільний інтерес.

Криза    прояснює  нашим сучасникам помилки, яких людство раніше  рішуче  не бажало   помічати, хоч чимало вчених на них вказувало. Не хотіло, бо  визнання цих помилок  вимагало   зміни суті і смислу  економічної діяльності, яка разом з багатством стала  найвищою цінністю людства, і  яка  підім‘яла всі інші цінності під  себе.   Глобальна економічна криза відкриває очі на те, що: 1) природні ресурси обмежені,  про що свідчить не лише   явне  зменшення запасів  не відновлюваних  корисних копалин,  падіння якості повітря, води і ґрунтів але й очевидний  експансійний, глобальний,  нічим не обмежений характер економічної діяльності людства, який є прямою загрозою довкіллю і здоров‘ю людей; 2) гонитва за зиском  породила і поширила   в світовому масштабі хижацьке ставлення до природних ресурсів, фальсифікацію товарів, спекуляцію, лихварство, вибудувала боргову піраміду і найвищу в історії людства піраміду… сміття; 3)  тепер людство розплачується    зламом  світової економіки   за  наївне покладання    на «невидиму руку ринку», яка  наче б то добре діє і без  свідомої участі людської спільноти, розплачується за небажання  шукати  справжню причину економічних криз.

Ми живемо в час народження нової філософії господарської діяльності, нової економічної теорії. Хоча чому нової?  Можливо нас чекає переосмислення тих економічних вчень, які були відкинуті класичною економічною теорією.  Живий  зв‘язок наукової думки від Франсуа Кене, фізіократів, через С.Подолинського,      В. Вернадського до М. Руденка  про інші засади організації господарства   пульсує  в Україні спонукаючи до наукового пошуку відповідей на  поставлені життям питання.

О. Сугоняко,

президент Асоціації українських банків

26.02.13

Мій Facebook


Останні новини

Книги О.Сугоняка