Олександр Сугоняко
> Актуальне > Думки про деякі аспекти важливих філософських тем, піднятих паном В.О. Сабадухою в своїй монографії «Метафізика суспільного та особистісного буття»

Матеріали

Думки про деякі аспекти важливих філософських тем, піднятих паном В.О. Сабадухою в своїй монографії «Метафізика суспільного та особистісного буття»

Версія для друку

Шановний Володимире Олексійовичу, вибачте за зволікання з відгуком на Вашу монографію, точніше на деякі її аспекти. Ознайомлення з нею потребує багато часу, якого не має. Надсилаю Вам свої думки з   приводу прочитаного мною. Вважаю Вашу роботу потрібною і корисною суспільству і такою, що потребує полемосу зацікавлених в цій тематиці мислячих людей. Вибачте за недоведений до належної форми текст мого листа. Якщо Ви згідні, то цей лист можна розмістити на сайті Мирослава Давидіва для започаткування обмірковування піднятих Вами тем. Вибачайте, якщо якимось словом чи думкою Вас засмутив чи роздратував, то є наслідок мого прагнення бути щирим при   викладення своїх міркувань. Візьміть також до уваги, що у мене відсутня базова філософська освіта.

Зі щирою повагою і побажаннями реалізації себе як особистості на рівні Ваших талантів,

 

Олександер Сугоняко                                  1 – 14 травня – 10 червня 2020 року

На думку відомих філософів особистість, як суб’єкт Історії, постала в епоху так званого осьового часу. Саме тоді людина змогла думкою і вірою вирватися за межі роду, усвідомити себе особою надродовою, такою що належить людству і Всесвіту, піднятися над кордонами держав, вирости зі своїх родово-міфологічних уявлень про богів, про світ і створити світові релігії та філософію. Вона своєю мислю і своєю вірою змогла обійняти Всесвіт і через них вийти на ОСНОВУ свого цілісного буття, яка дала їм можливість єднати собою вічність і тимчасовість, дала можливість БУТИ. Тою ОСНОВОЮ стали Бог і Закон (Логос, Вічність, Один…). Філософи і релігійні діячі, пророки у притаманній їм різній формі явили світові свої здобутки приблизно дві з половиною тисячі років тому. Так постала китайська, індійська,   грецька філософії та світові релігії: Юдаїзмом, з якого згодом народилися Християнство і Іслам, Буддизм, Індуїзм та Даосизм і Конфуціанство, в тій мірі в якій вони проявлялися як релігія.

І допоки ЗУСИЛЬ мудреців і пророків, священнослужителів і філософів, як особистостей, а отже і як суб’єктів Історії, було достатньо для того, щоб вони залишалися особистостями тут і тепер, доти вони тримали на своїх раменах небо над країнами і людством. «Допоки Греція складалася з достатньо великої кількості людей, здатних (на рівні невід’ємної життєво-смертної потреби і розуміння законів) відтворювати умови життя в законах, - була грецька цивілізація» (Мамардашвілі). Особистість якраз і здатна на такі зусилля, які тримають її на тому рівні мисле-події, на якому вона – суб’єкт Історії. А як особистостей стало малувато і зусилля їх ослабли, то й небо впало на землю, змішалося з нею і вже метафізику від соціології і політології не відрізниш. Ось тоді вже й кінець Історії, бо немає її суб’єктів.

Особистості, як завершеного і незмінного феномену не існує. Вона не є щось таке, чим можна мені заволодіти назавжди. На вчорашньому особистісному чині не укладешся спати. Щоб сьогодні бути особистістю мусиш пильнувати. (Біда і гріх сьогоднішньої людини – розпорошеність, розшматованість свідомості). Згадаємо символіку Євангелії: щоб бути вірним Христу треба пильнувати, не спати духом. Не може людина бути наполовину особистістю, чи незрілою особистістю, як не може вона бути наполовину доброю, наполовину гідною, або такою, що щось наполовину зрозуміла. Вона або гідна, або – ні. Або добра, або - ні. Або особистість, або - ні. Вона або зрозуміла, або – ні. І все це, при тому, вірно щодо конкретної ситуації і конкретного часу (в момент коли), а не завжди і всюди. Про те, чи є щасливою та чи інша людина не має сенсу говорити у філософському розумінні допоки вона жива, так немає сенсу говорити і про живу людину, що вона є особистість. Почити на лаврах, без  діяти, заспокоїтися на досягнутому – це вже випасти з ореолу особистості. Власне не існує не лише особистості, як завершеного живого суб’єкта, не існує і людини як такої. Її немає, а є зусилля бути людиною (Мамардашвілі). Якщо вони є… тоді є людина.

                                                            **********

Зараз доруйновується людством цілісність його буття та ліквідується баланс духовного і природного на нерозумну користь останнього. Під напором плотських інтересів і бажань тріщать і ламаються моральні підмур'я життя людських спільнот, а з тим лопають і політика, і економіка. Те, що це все є наслідком неадекватного управління в окремих державах і в глобальному вимірі не потребує доведення і Вам це відомо. Те що у керма більшості країн і міждержавних утворень знаходяться посередності, що людство прийняло культ посередньої людини теж не потребує доведення, як і те, що особистостей не часто побачиш в публічному мейнстримі. Те що релігійні структури деградовані, що жодна з християнських конфесій, як цілісна структура, не витримала випробування часом в останнє тисячоліття теж, на мій погляд, є незаперечним фактом. Христова Церква жива в якійсь кількості прихожан, священників, єпископів і, мабуть, митрополитів…

В основі цього руху в провалля лежав і лежить гуманізм з поставленою в центр такого світогляду людиною без Бога і чесного мислення. Як наслідок, від гуманізму, закладеного в епоху Відродження, через звільнення людського розуму від Абсолютів в епоху Просвітництва, вона (людина) згодом впала в нігілізм, що матеріалізувався в інтелектуально-варварському і богоборчому комунізму в російському виконанні, - з одного боку. А в інакшій версії, заблудле людство прийшло до того ж богоборчого, убогого, з філософської точки зору, суспільства посередньої людини замкнутої на матеріальне споживання і плотські інтереси та бажання. Після обвалу СССР і інтеграції «постсоціалістичного табору» з «демократичним світом» на засадах безмежного споживання і оманливого диктату мамони, людство дійшло до руйнації політики і економіки, як матеріального прояву своєї духовно-інтелектуальної нікчемності. Основним продуктом цих обох версій «прогресу» стала людина зі зруйнованою свідомістю, яка не здатна ні мислити точно, ні вірити Богу, як діти вірять батькам. Зруйнований людський матеріал, розселений Землею. Стара парадигма з орієнтацією на плотські потреби людина і суспільства обох цих варіантів лопнула як мильна булька з силою водневої бомби, залишивши після себе руїну людини. Нова парадигма відсутня… Чи може людство виробити її без Бога? Без повернення Абсолютів? Чи не над силу це людині за умов мільярдного продукування в світі сучасною економіко-політичною парадигмою кафкіанських людей-зомбі? Чи це не є останній час?

Сьогоднішнє дієве переключення уваги людства з катастрофічного стану економіки на КВ-19, з осіб, урядів країн і наднаціональних структур, винних у десятилітті бездіяльності після кризи 2008 року і до неї, підтверджує висновок про всебічну людську деградацію. Проте, карантинне марення людства є не лише відволіканням від економічної світової катастрофи і переключенням його уваги на страх смерти від короновірусу. Це є і організоване, і підтримане урядами країн прискорення руйнації світової економіки і швидке введення її в коматозний стан головами, руками і сідницями мільярдами землян, які прийняли карантин, як адекватний захід на загрозу від КВ-19, беручи до уваги реальний розвал економіки від зупинки роботи великої  частини бізнесів. Відсутність широкого протесту середнього класу проти обмеження його свобод, відсутність вимог забезпечення свого права на працю, свого морального права на правдиву інформацію; готовність великих мас людей самовільно піти на обмеження своєї свободи, своїх основних прав, все це підтверджує висновок про занепад сучасної людини. Цим людство демонструє готовність до нового техно-тоталітарного комунізму, ще більш інтелектуально-духовно варварського і ще більш зухвало-богоборчого ніж російський комунізм. Ви, безумовно, розумієте, що то є наслідок світоглядної кризи, чи точніше - інтелектуального і релігійного запустіння умів і душ. Привід нового рабства блукає світом, привід ніцшеанської останньої людини, людини організованого щастя? Ні – це реальність нашого часу.  Чим не останні люди ті, що відкидають ризик, шукають лише безпеки і комфорту, які є пристосуванцями до середовища, а їх, як людей –  н-е-м-а-є. Саме така остання людина і була метою Західної цивілізації за словами Ніцше. І, з усього видно, що вона готова прийняти організоване для неї, і без її участі, щастя. А це є раб, що потребує і бажає прийняти нове рабство. І тільки Український Майдан вивищується над цією духовною руїною.

                                                                                   ****

1. Духовна ієрархія в суспільному житті, то є спосіб, метод наведення Ладу, чи спосіб суспільства жити в Законі. На мій погляд, наш час потребує з’ясування смислу, чи переосмислення Ладу і Закону в наших умовах, тоді конкретно можна буде мислити про шляхи чи способи їх реалізації. Йдеться про переосмислення саме в онтологічному, трансцендентному зрізі, переосмислення, яке  поступово занепадало без малого останнє тисячоліття. Без цієї праці неможливо ні народження сучасної організації суспільно-політичного життя, ні соціально-господарських проектів, які були б життєздатними в умовах світоглядної прострації людства і українства. Отже спосіб не може бути принципом. Скажімо, спосіб управління суспільством може бути і без управлінської ієрархії, як то було, наприклад,  в Ізраїлі до помазання царем Саула. Відкидання управління через суддів, було визнано Богом таким, при якому сини Ізраїля знехтували Ним, знехтували як їхнім Царем. Але як я розумію Вас, принцип духовної ієрархії торкається не так управління суспільством, хоч і його, як його буття, способом перебувати в бутті, чи жити в ньому, що передбачає відання Закону і слідування Йому як умови його реалізації. (Євангелія після пророків: Царство Небесне силою береться… Індивідуально, але ідентичність є основою єднання…)

2. Хаос в житті людства, руйнація людиною Божого порядку в існуванні Його Творіння, втрата людиною смислу буття – ось, на мій погляд, те, що є на поверхні існування людства і України. Роль особистості в цей час полягає в тому, щоб побачити, виявити Закон, який стоїть за фактами такого животіння людності, з’ясування того, що призвело до руйнації свідомості, людського матеріалу і цивілізації (Мамардашвілі). Саме тому українству потрібне інтелектуальне боріння, як умова просвітлення нашої сьогоднішньої онтологічної і метафізичної темноти, адже мислення є відсутнім, якщо воно не проявляється в суспільстві як його, суспільства, подія. Про яке життя в правді членів українського суспільства (за Гавелом) може бути мова, якщо ця правда не засвітилася в суспільному полемусі? Саме через те у мене зразу після ознайомлення з Вашими текстами виникло бажання спробувати запустити процес публічного мислення навколо  того, що з нами відбувається і Вашої книги.

3. Тому переосмислення феномену особистості в контексті ключових її атрибутів: віри, мислення, як чесноти, правди, справедливості, доброти, любови інших чеснот є, на мій погляд, вельми актуальним. Ясно, що переосмислення можливе лише в тому ж буттєвому, онтологічному зрізі з висвітленням метафізичного і природного їхнього проявлення.

4. Якщо людина не є особистістю в міру наділених їй талантів, «тобто вона не запустила їх в обіг» з користю для суспільства, будучи пильною і витрачаючи на те надзусилля,  то вона й грішіть в тій мірі, в якій не діє, використовуючи ці таланти. Цим я хочу підтвердити важливість думки, яку і Ви поділяєте, що способи пізнання Всесвіту через мислення і через віру є доповнюючими, а не такими, що заперечують один одного. Це так хоча б тому, що Всесвіт обіймає собою і духовну, і природну реальності. І якщо  людина, що взялася філософствувати не має в собі прагнення правди і праведності, то він і не філософ. Мислення філософа не є мислення, якщо воно відірване від етики. Мудрість не є мудрістю, якщо вона поза любов’ю.

5. Так, можна людей поділяти на духовну, душевну і тілесну. Але кожен із цих типів, скажімо духовна людина, вона ж є і душевна, і тілесна. Хоч духовна складова її свідомості є домінуючою. Але ця складова має місце і в тілесної людини, ясно, що не в якості домінуючої, але є і це дозволяє їй відчувати, а може й відати духовне (Боже), що необхідне їй для праведної дії в міру наділених їй талантів. Перед Богом ми всі рівні. Буде перед Ним звітувати боєць і генерал, геніальний поет і  з посереднім талантом, бідняк і багатий, банкір і голова НБУ, разом з президентом Асоціації Українських Банків. Вони всі відповідальні, а відповідальність різна і визначається дарами Божими. Саме в служінні людям, батьківщині і Богу,  в міру отриманих дарів і можливостей їх застосувати, ми всі рівні.

6. Ієрархія духовної людини (священна влада) у Вашому викладі виглядає повчанням, наставлянням. У Вас повсюди в тексті читаю: «філософія має знати», «принцип духовної ієрархії має втілюватися», «свобода має обмежуватися», «соціальна ієрархія має бути», «справедливість має встановлювати»… Чому цього всього немає? Ваша відповідь – тому, що проти принципу духовної ієрархії боролися відповідні люди і його відкинули… На мій погляд ця ієрархія стала непотрібна людству, країнам, людині тому, що вона впала у свій свавільний розум, зійшла з орбіти закону Бога, порушила гармонію Всесвіту і це потягло за собою нехтування всім духовним, етичним, естетичним і принципом духовної ієрархії також. Тобто, нехтування цього принципу є наслідком відпадання людства від  Космічного ладу, наслідком порушення в думках, словах і діях його Закону, або Божого закону у віруючих. 

Ієрархія в такому Вашому викладі виглядає як дещо силуване, як таке до чого треба людність силувати. На мій погляд, духовна ієрархія може бути прийнятою людьми і суспільствами лише добровільно шляхом пізнання і відання необхідності жити в Богові, в Законі через духовних особистостей, які це відають, знають і здійснюють. А шлях до цього є шлях мислення і віри і, при тому, обов’язково в процесі відкритого полемосу між тими, кому відкриті ті чи інші аспекти Закону, в тій чи іншій Його повноті. Саме через процес духовно-інтелектуального боріння, герцю і особистий приклад його носіїв, ці знання і відання наближаються до істини і можуть бути опановані суспільством, тобто стати чинниками суспільно-політичної реальності.

7. Духовна людина є людиною цілісною в тому розумінні, що вона гармонійно поєднує в собі тілесне, душевне і духовне з пріоритетом останнього. Вона відає і знає Закон і Він для неї – необхідна умова її буття, як повітря, як пневма. Цього не відає і людина душевна, і людина соматична. Але цим людям теж через совість відкрито відчуття вище викладеної правди (необхідність підпорядковуватися Богу, Закону) і у житті вони здатні прийняти вищі істини і жити керуючись ними, правда, якщо є приклад духовних людей і якщо не будуть себе дурити. Якби такі люди були позбавлені здатності сприймати, відчувати духовні енергії чи вібрації, то не можлива була б віра, а Бог, як Справедливість, не мав би права карати тих людей, яким Закон закритий, яким Він його не дав відати, знати, відчувати.

Думаю, що Ви звертали увагу на притчу про сіяча з Євангелії. В ній говориться про чотири різновиди посіву зерна: 1) при дорозі, 2) на каміння, 3) між тернями і 4) в добру землю. Роз’яснюючи притчу Христос каже, що слово Боже у всіх цих варіантах доходить до серця тих хто слухає. Проте у варіанті 1-му диявол забирає це слово з їхнього серця, бо вони не увірували (отже воно таки туди дійшло!). У 2-му – прийняли Слово, але під час спокус відпали. У 3-му – багатства і життєві насолоди заглушають слово Боже в їхньому серці. У 4-му – добре і щире серце береже почуте слово, терпить і приносить плід. Всі ці слухачі Слова рівні в тому, що вони здатні слухати Слово і Воно знаходить місце у їхньому серці. Але через невіру, через впадання у спокуси, прийняття у своє серце багатства і плотських насолод, як цінностей, вони Його відкидають. А останні не тільки бережуть Слово, а приносять плід з того Слова. Не може бути якісного)) плоду від філософського мислення чи проповіді священика, якщо в процесі їхньої діяльності це слово пошкоджується неточністю чи якимись земними інтересами. Точно і героїчно мислити (тобто чесно і до кінця додумувати) – то є умова у 4-му варіанті дати плід.

8. Поняття філософії: буття, особистість, принцип, свобода, справедливість, рівність, ієрархія, якими Ви користуєтеся, мають свої специфічні смисли в різні епохи і у різних філософів чи священнослужителів. Через те інтелектуально затуманюється смисл того, що подається Вами в текстах де Ви цитуєте інших авторів. Цим підкреслюю, що Ваша праця виявляє як актуальну необхідність, на мій погляд, їхнього, цих понять, переосмислення в контексті розгляду духовного запустіння людства і нас з Вами, українців, в наш час.

с. Красна Слобода

Книги О.Сугоняка


Останні новини