Олександр Сугоняко

Господарство міри - мудрості

Олександер Сугоняко

Господарство міри - мудрості
«Відтепер я вже не раб моїх речей...
І мені належить світ!»
(Гете)
Проявлені духовні орієнтири України задають спрямування господарюванню в країні, спонукають обмежуватися необхідним в матеріальному житті, морально ставитися до довкілля, як Божого творіння, і відкидати зиск, як призначення господарської діяльності. Ці спонуки існують стільки, скільки існує людство, проте далеко не завжди люди ними керувалися у своєму повсякденному житті. Проте в наш час до цих постійних імпульсів Неба додаються спонукання людського розуму, якщо він чесно досліджує світові економічні та екологічні процеси і …стогін Землі.
Нинішня, небезпечна для людства економіка базується на трьох основних помилкових постулатах розуму: про прибуток, як місію економічної діяльності; про те, що егоїстичний економічний інтерес кожного працює на суспільний інтерес, і тому економіці мораль не потрібна; про безкінечність природних ресурсів.
Ось як оцінює Володимир Соловйов першу помилку: «Визнання матеріального багатства метою економічної діяльності можна визнати первородним гріхом політичної економії». Дійсно, чи не є спотворенням людської суті піднесення нижчої, прикладної економічної сфери людства чи країни, до ступня вищої і пануючої? Чи не є потворним перетворення людини і довкілля на засіб і знаряддя отримання матеріального зиску? Чи не є все це свого роду формою масового безуму, формою боже-вілля? З багатства зробили ідола. Мамоні служать. За Бога забули. Що це?
Корінь зла у сфері обігу і у всій сучасній економічній дійсності один: «перетворення матеріального інтересу зі службового на панівний, із залежного на самостійний, із засобу на ціль. З цього отруйного кореня у сфері обміну виходять три дуже шкідливі стовбури: фальсифікація, спекуляція і лихварство…» (В.С. Соловйов).
Що стосується другої помилки, то вона назовні проявляється в господарських і фінансових кризах, які, очевидно, не відповідають суспільному інтересу. Людина в сучасній економіці діє як «персоніфікатор зиску», і як така, вона не дбає про суспільне благо, хоч як учасник природно-суспільних економічних відносин, працюючи на себе, працює і на користь усіх. Але для людини моральної, совісної цього недостатньо. Її діяльність свідомо спрямовується на спільне благо, і це головне. Вона його прагне. А оскільки цього нині немає, то люди, які працюють на свій інтерес, рано чи пізно стають жертвами і винуватцями спільних, небажаних для всіх, фінансових крахів і економічних криз. «Як довільна гра хімічних процесів може відбуватися лише в трупі, а в живому тілі ці процеси пов'язані і визначені органічними цілями, так само й довільна гра економічних факторів і законів можлива лише в мертвому суспільстві, яке розкладається, а в живому, яке має своє майбутнє, господарські елементи пов'язані і визначені моральними цілями, і проголошувати тут вседозволеність – означає говорити суспільству: «Вмирай і розкладайся!» (В.С. Соловйов). Такі економічні катаклізми свідчать про те, що господарювання втратило зв'язок з началом добра, випхнуло з себе мораль.
Облудою є пошук норм і правил економічної поведінки людей в самій економіці. Норми економічних відносин лежать не в них самих. «Вони підлягають загальній моральній нормі, як особлива сфера її застосування. Триєдине моральне начало, що визначає нашу належну позицію щодо Бога, людей і матеріальної природи, знаходить своє повне і нероздільне застосування в економічній галузі». ( В. С. Соловйов).
Саме через третій помилковий постулат про безмежність природних ресурсів, таке глупство як «задоволення постійно зростаючих матеріальних потреб людей» за рахунок постійно зростаючого знищення землі, лісів, корисних копалин, води, повітря та інших ресурсів, - могло бути проголошене метою комуністичного господарства. А сьогоднішній капіталізм обіцяє, що кожне наступне покоління буде більше споживати матеріальних благ, ніж попереднє, що має знаходити своє відображення в не менш безглуздому постійному зростанні ВВП (валового внутрішнього продукту), в якому фактично відображається те саме знищення довкілля.
У комунізму і капіталізму один девіз: «Хлібом єдиним буде жити людина». І ті, і другі трактують людину як людину - господарюючу, а по суті - споживаючу, абстрагуючись від її моральної сутності. У одного й іншого кінцевою метою і найвищим благом визначається економічний добробут. І боротьба між ними не була принциповою. Подивіться, як наші керівні комуністи і комсомольці швидко стали капіталістами. Чи подивіться, як капіталістично прогресує комуністичний Китай. Просто у комуністів ідеологічно на першому і єдиному місті був матеріальний інтерес людей праці, а у капіталізму на першому місці матеріальний інтерес людей капіталу, а на другому праці. Соціалізм забезпечував якоюсь мірою матеріальні потреби людей, капіталізм - матеріальні і суспільні, але в забезпеченні духовних потреб людей вони обоє провалилися (О. Шумилов). Соціалізм не був антитезою капіталізму - то інший бік західної буржуазної матеріалістичної цивілізації.
Людство в наш час не вийде з хибного кола, доки не зрозуміє і не прийме застереження філософа, висловленого ще на зорі капіталізму і соціалізму в Росії: «Значення людини, а відповідно й людського суспільства у своїй суті не визначається економічними відносинами, що людина не є передусім виробником матеріальних благ чи ринкових цінностей, а чимось набагато важливішим, і суспільство, відповідно, також є чимось більшим, аніж господарський союз.» (В. С. Соловйов). І якщо не зрозуміє, що Земля та її ресурси створені не для того, щоб людство вигублювало землю і перетворювала все на отруйні відходи, задовольняючи свої штучно вирощені, неприродні й безмежні потреби.
Помилкові постулати спрямовували держави на хибні цілі їх економічної діяльності. Гонитва за все більшими обсягами виробництва для потреб комуністичної держави, чи капіталістична гонитва за прибутком призводили до вигублення життя і забруднення довкілля, до смертельної боротьби держав за ресурси, не говорячи тут про вигублення людських душ, «підсаджених» на різні ступені і форми матеріальних залежностей. Показовою є сьогоднішня реакція керівництва деяких країн на те, що Північний Льодовитий океан скоро перестане бути льодовитим через зміну клімату внаслідок економічної діяльності людства. Вони і в умовах розгортання всеосяжних катастрофічних кліматичних змін продовжують політику середньовічної експансії і ділять водну акваторію цього океану, на дні якого знаходяться поклади енергоресурсів, демонструючи смертельно небезпечну для людства інерцію мислення. Можливо ще більша сліпота й інерція мислення спостерігається у нас, якщо брати до уваги обсяг ресурсів та екологічний стан нашої країни.
Якщо ж виходити сьогодні з очевидного вже висновку, що природні ресурси є скінченними, що продовження діяльності теперішньою світової економіки природа Землі витримати не здатна, то людство і зокрема ми, зобов‘язані переосмислити призначення господарської діяльності. Економіка, що в постійно зростаючих об'ємах вичерпує обмежені природні ресурси задля все більшого й більшого суспільного та індивідуального споживання, мусить бути замінена на іншу, яка обмежує обсяги свого виробництва обов‘язковим відновленням довкілля і розумним рівнем необхідних матеріальних потреб суспільства і людини. Тобто міру суспільного споживання визначає пізнана чесним розумом необхідність відтворення природного середовища життя українського народу. Така мета увиразнюється для України та інших держав світу. І змагатись, конкурувати країнам є сенс у відтворенні своїх базових відновлюваних ресурсів - землі, води і повітря. За сучасних технологій і при обмеженні споживання таке господарювання є можливим.
Прибуток, зиск, користь не може бути призначенням людського господарювання. Зрозуміло, виробництво не може бути збитковим, проте його місією є виготовлення корисного людині і суспільству продукту чи надання суспільно-корисних послуг. Наслідок аморальної гонитви за користю ясно проявляється сьогодні на полицях українських магазинів у виробничих і торгівельних фальсифікаціях товарів, у спекуляції, обважуваннях, лихварстві і т.ін. Спільна егоїстична мета бізнесменів – зиск - знищує природні та соціальні умови відтворення людського життя в суспільстві. І то не лише через пропозицію неприродних і модифікованих (проте технологічних) товарів, а й через виснаження природних ресурсів та забруднення довкілля в процесі їх виробництві й утилізації. Вона створює неприродні, шкідливі умови життя також через рекламу, що формує людину під свої товари, технології. Людина такою технологічною економікою перетворюється чи на робота, чи на зіпсовану тварину, придатну для виконання певних технологічних дій.
Назріла потреба налагодити в нашій країні виробництво необхідних природних речей з натуральної сировини. Особливо – якісних продуктів харчування, а виробництво шкідливих для здоров’я ковбас без м’яса, вина без виноградного соку, овочів, які за своєю генетичною структурою і не овочі зовсім - зупинити. Цього не можна досягти без повернення моралі в господарські відносини.
Реклама: «Сахар, мука, крупы. Доставка на дом. Только у нас точный вес!» Невірна вага стала матеріалізацією нечистого духу, що панує в українському бізнесі. В Одесі був навіть конкурс на найлегшу кілограмову гирю. З хворим сміхом на той світ.
«Виробництво, мета якого прибуток, прагне – шляхом виховання (через рекламу) створити людей для жувальної гуми, а не жувальну гуму для людей.» (Сент-Екзюпері). Не зростаюче матеріальне виробництво і не зростаюче споживання матеріальних благ є виміром успішності країни нової доби, що постає. Таким виміром є цілісна, вільна, гідна людина, її самореалізація у моральних відносинах між людьми і між ними й Природою.
При духовній домінанті громадянин і суспільство відмовляється від гедоністичного досягнення насолод і надмірностей. Воно задовольняється необхідним. Щоби йти вгору, потрібне обмеження внизу. Але сучасна промисловість багатьма способами (псевдоновації, віяння моди, зомбуюча реклама та ін.) змушує купувати нові товари, незважаючи на те, що старі ще могли б довго служити. По суті, споживача психологічно знеособлюють, примушуючи купувати більше, ніж йому потрібно, і те, без чого він міг би обійтися. «Обмежити споживання до розумних меж необхідно, це є абсолютно очевидним, і це підтверджують багато хто з сучасних аналітиків.» (Е. Фром.) Древні ж про це говорили так: «Ніхто не повинен переступати міру ні у їжі, ні у питві.» (Піфагор). Бо надмірності, беручи в полон тіло з його бажаннями, як свинець у воді, тягнуть людину на дно «житейського моря». І Україну. І людство.
У суспільстві з проясненим баченням економічних реалій життя світу реклама товарів є аномалією. В Україні і світі реклама нав'язує людям бажання купувати непотрібне, навіть шкідливе, «престижне», «модне», формує наркотичну залежність людей, особливо дітей та молоді, від речей. Вже 93 відсотки американських дівчаток підліткового віку називають ходіння по крамницях своїм улюбленим заняттям, а відомий світовий бренд в галузі моди шиє бюстгальтери для дівчат дошкільного віку, нібито вкрай «необхідну» їм річ. «Реклама – найважливіший засіб атаки виробництва на право споживача самому знати, що йому потрібно купувати» (Е. Фром). Знати у добу інтернету не є проблемою. Варто нагадати і про хибну практику сучасного промислового виробництва закладати у свідомість покупця, що авто і електронні системи мають служити – 3-5 років, одяг – 1-2 роки і т.д. Це свідоме обкрадання окремого споживача, адже товари можуть служити значно довший час, і всіх разом, через винищення земних ресурсів для їх виробництва. Реклама формує залежність людини від свого тіла і його бажань; тоді людина - лише оживлене тіло. Не може матеріальне панувати над українськими душами. Ще Гоголь застерігав: над усіма господарствами стоїть господарство наших душ. Всупереч тій мудрості, посткомуністична Україна пішла за модами найгіршого зразка.
Створення українським суспільством умов для відновлення природного середовища - реальних активів господарства країни – стає його завданням. Наприклад, суспільно корисним результатом сільськогосподарської діяльності є не лише вироблені нею суспільно-корисні продукти, й заплановане зростання родючості землі, бо «Господня земля і все, що наповнює її всесвіт, і всі, що живуть у ній...» (Пс.23.1). Суспільство не може собі дозволити виробничу діяльність, що спотворює довкілля і робить його непридатним для життя його громадян. Виробниче споживання невідновлюваних природних ресурсів воно зобов'язане обмежити мінімально необхідним обсягом, дбайливо використовувати їх, утилізуючи всі відходи, з думкою про майбутні покоління і Природу. Вся українська земля: поля, ліси, луки, Дніпро з тисячами менших річок, моря - все, створене Господом, очікує єднання українців у правді, бо це дає шанс Природі на оздоровлення після диявольської наруги над нею.
У такому господарстві змінюється призначення і банківської системи - із заробляння прибутку на надання суспільно-корисних послуг господарям і забезпечення господарства безінфляційними грошима. Таке господарство можна назвати господарством міри - мудрості.
Загальнолюдським негативним наслідком діяльності світової економіки є не лише вкрай небезпечні для людства кліматичні зміни, а й шлях “розвитку”, що веде його в глухий кут чи прірву. Споживацький маразм набирає обертів. Гостра форма марнотратства стала хронічною. Річний об’єм твердих відходів США міг би заповнити колону автомобілів для перевезення сміття довжиною в половину віддалі від Землі до Місяця. А з усього світу, включаючи Україну?
Перенесення на все населення планети рівня споживання матеріальних ресурсів і енергії країн «золотого мільярда» просто вмить знищить її. Той самий результат буде і без цього перенесення. Просто крах настане трохи пізніше, не за нашого життя, а за життя наших дітей чи онуків. Але хіба того ми хочемо? Якщо ми збираємося розвиватися шляхом використання дедалі більшої кількості сировини, нам краще пошукати нову планету. Декілька нових планет – ось що, на думку американських вчених, необхідно мешканцям Землі, якщо американський рівень життя стане загальним.
Суспільство споживання – унікальний комерційний проект людства, який мав відповідну ідеологічну, наукову і фінансову підтримку. Споживання стало базовою ідеєю сучасного світу, його суттю і кінцевою метою. Базові потреби людини були доповнені штучно створеними. Менш ніж 30% товарів відповідають базовим потребам людини. Купую – отже існую, - девіз сучасної людини. Створено колосальну за потужністю економіку штучних потреб людини, яка вичерпує ресурси Землі, забруднює її. Ось «легкий» приклад. За рік у світі виробляють близько 1 трлн. пластикових пакетів. З них менше одного відсотка переробляється, а решта літає планетою, плаває в морях і океанах, згоряє, забруднюючи атмосферу. Прибуток і зручність повертаються до людей руйнівною стороною. «Світ споживацтва – це новий єгипетський полон. Полон успіху нових технологій, нової індустрії спокус. Гірший за вавилонський полон, ринок знебожених вартостей перетворює всіх на полохливих поган …» (Є.Сверстюк).
Нідерландський живописець Ієронім Босх, сучасник італійців Рафаеля і Леонардо, разом з тим був їхнім антиподом. Він не вірив у рай на землі, обіцяний італійськими гуманістами. Життя без християнських орієнтирів, за його переконаннями, позбавлене сенсу і перспективи. Власне, така перспектива скерована до пекла. І це він геніально відобразив у своїх творах, сповнених соціальної сатири: “Віз сіна”, “Пекло” та ін. Сьогодні таке пекло у нас в Україні. Наші батьки й діди, наші сучасники, позбавлені таких орієнтирів, занапастили землю й Дніпро. Нині родючість українських сільгоспугідь, вміст гумусу в них становить 20 відсотків порівняно з початком ХХ століття. І її продовжують зменшувати так званим інтенсивними культурами - ріпаком, соняшником, кукурудзою - та псувати хімікатами. Колись нам обіцяли рай з гідроелектростанціями. З усієї електроенергії, що виробляють усі українські електростанції, гідроелектростанції виробляють сьогодні близько семи відсотків, а на їхнє внутрішнє споживання йде десь п’ять відсотків. Плата за оці два відсотка - затоплені найкращі заплавні землі, територія яких дорівнює половині Київської області або такій країні, як Чорногорія (майже 7 тис.км2). Порушено структуру і природний баланс головної водної артерії країни. Лише десята частина русла Дніпра в Україні вціліла у природному стані – приблизно 100 км із 981. Нашими руками радянська імперія, а в останні роки вже «свої» бізнесмени витягали з землі вугілля, нафту, газ. Залишили нащадкам терикони, міста без роботи, виснажені й забрудненні хімікатами землі, села без людей і уражену Природу… Хіба не земне пекло на українській землі ми створили? Хай прийде до нас усвідомлення провини!.. Хай прийде каяття й очищення від гріха !..
Босх знайшов найуразливіше місце в доктрині гуманістів: культ насолоди, психологічне налаштовування на комфорт, на життя без страждань і труднощів за рахунок Природи. Хоча Європі була притаманна й інша думка: «Оминай десятою дорогою місце, де зачаїлася насолода» - вчили стоїки. Європа обрала шлях, визначений Ф.Беконом, ідеологом безмежного підкорення Природи через науку: «Адже на землі, звичайно, немає ніякої іншої сили, крім науки й знання, що могла б затвердити свою верховну владу над духом і душами людей, над їх думками та уявленнями, над їхньою волею й вірою». Український же дух не сприймає матеріалізму - домінування науки над духом людини і перетворення її на ідола. «Я (Господь Бог), голова твого щастя і світлого розуму - пише Г. Сковорода. – Бережись, щоб ти не заснував життя свого на інших радах, мистецтвах та вимислах, хоч би вони із ангельських розумів народилися. Покладись на Мене сліпо. Коли ж Мене минувши, покладеш вік свій на іншій премудрості, то вона тобі буде богом, але не істинним, а тому і щастя твоє буде подібне до краденої монети». Ось на Кому радив засновувати життя Сковорода.
Потяг західної цивілізації стрімко рухається в небезпечному напрямі. В ньому, образно кажучи, є вагони 1-го класу (ЄС) і вагони класу «товарняк» (РФ), є інші. Одні закликають сідати в вагони класу «люкс», інші – в «товарняк». – Люди добрі, зупиніться, потяг до прірви прямує! - гукає Україна, бо прозріває небезпеку людства і інший його шлях. Зібратися з духом, щоб сказати «ні» такому блудному шляху розвитку людства, а ще - запропонувати іншу, альтернативну путь може і мусить здатний на такий крок, покликаний на це народ. Спантеличений світ мусить повернути на шлях духовної цивілізації. Ще в трагічному і кривавому ХХ столітті лунали пророчі слова, що ХХІ століття буде духовним або його взагалі не буде.
Ідеальна Україна, як вимога до України нинішньої, задає нам орієнтири господарювання словами з Біблії: «Не відвертайся від важкої праці і від землеробства, яке встановлене від Всевишнього.» (Сир. 7:15) «Землю не слід продавати назавжди, бо Моя земля: ви прибульці і поселенці у Мене» (Левит,25:23.) «Не крадіть, не говоріть неправди і не обманюйте один одного» (Левит,19:11.) «Не кривди ближнього твого і не грабуй» (Левит,19:13.) «Уставів Моїх додержуйте; худоби твоєї не зводь з іншою породою...» (Лев. 19:19.). «Не чиніть неправди в суді, у мірі, у вазі, й у вимірі: нехай будуть у вас терези правильні, гирі правильні, ефа правильна і гин правильний.» (Лев.19:35-36). «Надійся на Бога, твори добро, живи за правдою на землі і будеш ситий з багатства її» (Псалми,36:3.) У такому силовому полі добра поворот у суспільному господарюванні від роботи задля зиску - до праці задля творення суспільно-корисного продукту і послуг; від руйнації матеріальної природи до її відновлення; від бездумного і безмірного людського споживання - до міри в ньому не тільки не виглядає неможливим, але стає зрозумілим, прийнятним і, більше того, конче необхідним. Таке моральне впорядкування господарських відносин буде прогресом не лише моральним, а й господарським і екологічним. На межі тисячоліть в Україні постав рух на захист природних комплексів, за відновлення і оздоровлення земельних ресурсів (органічне землеробство, без гербіцидів і нітратів, мінеральних добрив). Сьогодні екологічно чиста продукція наших фермерів (сільськогосподарське підприємство "Агроекологія" на Полтавщині та ін.) відома в усьому світі і користується жвавим попитом у Німеччині, Швеції, Данії; до нас прибувають за досвідом сотні іноземних делегацій. Ці острови порятунку, де продукти сільського господарства вирощуються без отрутохімікатів – основа майбутнього аграрного комплексу.
Суспільні відносини в господарській сфері стають моральними, якщо не ставити матеріальні блага на місце Бога і не вважати всезростаючий рівень матеріального споживання благом і кінцевою метою, навіть економічної діяльності; не робити людину знаряддям виробництва, не принижувати в ній її гідність та забезпечувати необхідний рівень матеріального добробуту; не здійснювати матеріальне виробництво за рахунок смертельного травмування природи, а, навпаки, відновлюючи і одухотворяючи її.
Глава з книги: Сугоняко О.А. Покликання України (До добродіїв - творців, в Україні сущих). – Луцьк: ВМА «Терен», 2010.




Мій Facebook

Книги О.Сугоняка


Останні новини