Олександр Сугоняко

Ідея–вимога. «Молоде вино», або що і як має бути в Україні.

Олександер Сугоняко

Ідея–вимога. «Молоде вино», або що і як має бути в Україні.
Владні інституції є суспільним інструментом досягнення суспільної ж мети. Якщо вона не прояснена, не усвідомлена провідною, творчою верствою суспільства, то влада і суспільство не отримують від неї належного цілеспрямування, відсутність якого збиває моральні орієнтири. Чиновництво, не знаючи, що робити, починає працювати не для народу, а на себе і, як наслідок - на руїну держави.
Політична і громадська діяльність без служіння суспільному благу, без цінностей та ідеалів є безглуздям. (Біда для вулика є бідою для бджоли цього вулика.) Це вірно для всіх громадян, але особливо для політиків, призначення яких – служити спільному благу. «Поза ціннісним виміром будь-яка політика, по перше, стає аморальною, по друге, втрачає свій надихаючий потенціал, сталі орієнтири, вироджується в суто кон‘юнктурну діяльність за елементарною схемою павлівського типу – «стимул – реакція» (О.Шумилов).
Постає питання: навіщо українському суспільству влада, або яку спільну мету хоче суспільство досягти за допомогою цього інструмента? Іншими словами, яке «молоде вино» збирається українське суспільство «заливати» у нові суспільні й владні інституції? Правдива відповідь на нього – крок до об'єднання суспільства, до його цілеспрямованості й моральності. Якщо ж в суспільстві не з’ясована мета, для досягнення якої потрібна нова форма влади, альтернативна існуючій, то нема чого, як то кажуть, і тин городити, якщо не запропоновано політиком чи політичною силою такої мети - значить немає у них справжніх підстав претендувати на політичну владу. Коли людині відомий шлях, яким треба рухатись - морем, автострадою чи повітрям, - тоді можна говорити і про «інструмент», який краще допомагатиме рухатися – кораблі, автомашини чи літаки. Тож про головне: про ідеал України, шлях до нього і нову владу.

1. Від Я-спрямованості до ЦІЛЕ-спрямованості
Українське суспільство політично є Я-спрямованим. Людей привчили орієнтуватися на ту чи іншу особу в політиці. Виборцям пропонуються різні імена політиків, і люди голосують за Януковича, Тимошенко, Литвина і тим самим віддають їм право на визначення напряму руху країни, хоча ті й не пропонують його, бо вони самі та їхні штаби опікуються питаннями іншого рівня. Питання «навіщо Україна», про призначення країни у них не виникають, здаються їм химерними. А як виглядатиме людина, яка не знає, навіщо автомобіль, але вже готова ним керувати? Наперед відомо, як виглядатиме перед професіональним водієм наш горе-шофер і що буде з автомобілем. Але 18 років «керують» Україною люди, навіть не замислюючись про її призначення. Одні кажуть, що ведуть Україну в ЄС, інші, - що в ЄЕП, не розуміючи, що то не мета і навіть не засіб реалізації справжньої стратегії. А в той час державний «автомобіль» розбирають дикуни. Подібні «стратегії» мету від засобів не відрізняють. Наших політиків не спільне благо громадян турбує, а приватні, корпоративні інтереси. Тому, вибираючи якесь з кількох «Я», а не суспільну мету, виборці фактично голосують за подальше розграбування нашої країни, легітимізують дальше творення біди.
Наші політичні партії і блоки є заручниками їхніх лідерів, цілком і повністю залежними від них. Є «лідер», він же - «Я», є і «партія». Нема «лідера» – нема «партії». Ніякої принципової моральної, світоглядної і навіть ідеологічної різниці між основними претендентами на владу в Україні нема, тому що за партіями і блоками стоїть великий бізнес, а мета в нього одна. Різниця є в риториці. Мета цих політбізнесменів - привести до влади свого «Я» і разом з ним отримати доступ до адміністративного, владного ресурсу задля збагачення свого клану, переважно за рахунок пограбування всіх. А оскільки теперішня політична система формувалася ними самими, вони і зробили так, що владні інституції та їхні очільники перед народом практично ні за що не відповідають. Така політична безвідповідальність і притягує до влади людей з відповідними моральними якостями. За умов такого «керівництва» країна «зависла» між небом і землею, вона безпутна, не живе, а мордується, її оббирають до нитки. Таке безпутне існування, державність без мети схожі на своєрідне суспільне божевілля. Бджоли, на чолі зі «своїми» псевдо-матками і навіть псевдо-трутнями, самі знищують свій вулик. Відсутність спільної мети знімає всі питання про те, що в суспільстві є високим і благородним, а що – низьким і гідним осуду, що є розумним, а що –безумом. Звідси моральна і розумова пітьма та деградація.
Першим кроком українського суспільства від цього хаосу є відвернення політичної свідомості людей від орієнтації на ім'я політика. Орієнтація має спрямовуватись на суспільну мету. Відверненні від Я-спрямованості, - до суспільної ЦІЛЕ-спрямованості. За цим нам відкривається світ цінностей та ідеалів. Не раніше.
В сучасному українському суспільстві, можливо, як у ніякому іншому, живе усвідомлена потреба прояснення місії країни, її мети, національної ідеї. Це є вже великий позитив, тому що така потреба є далеко не у всіх народів. Прояснення, виявлення ж призначення країни передує народженню якщо не нової цивілізації, то нової нації.
Хто задає мету існування глечику? – Гончар. А автомобілю ? – Його творець. Мету життя людини і мету життя народів задає їх Творець. У матеріалістів він один. У ідеалістів – Інший.
Відрив від примітивного матеріалізму і повернення до ідеалізму, притаманного українському духові (в історії української філософської думки не фігурує жоден матеріаліст), повернення до віри, веде нас до Джерела життя. «Віра освітлює шлях, прямуючи яким, людина наближається до Бога.» (Г.Сковорода). Цей вислів стосується і нації. Тут українців давно очікують суспільно неактуалізовані здобутки наших великих попередників. У цьому ракурсі вияснюється призначення України, її ідея, путь українського суспільства. «Я єсть путь, і істина, і життя…» (Ін.14.6.), - того дороговказу Христа трималися наші попередні покоління.
За Памфілом Юркевичем не розум творить ідеї. Навпаки, ідеї визначають усю діяльність і творчість суб'єкта. Ідея України має буття ідеальне, яке складається лише з її правдивості. Це зразкова форма дійсності, а не сама дійсність. Вона металогічна. Ідея України є тим, чим наша країна повинна стати. Ідея є «вимога». Вона не є сила. Вона є правда і цим вичерпується її буття. Ідея не є причиною існування чогось на Землі. Вона є основа, з якої це «щось» на Землі з'ясовується. Як ідеї здійснюються в світі? Як ідеал, не будучи силою, опановує світ? Між ідеями і їх здійсненням у світі стоїть не тільки творча воля Бога, але й люди з їхніми творчими можливостями.
Як витягувати Україну із сьогоднішнього занепаду і ставити її на путь до її ідеалу? Чи це під силу людям? Адже «Коли дому Господь не будує, даремно працюють його будівничі при ньому! Коли міста Господь не пильнує, даремно сторожа чуває!» (Пс.126:1). Тобто, якщо Господь не будує України, то «не тратьте, куме, сили…». Але українська душа чує, що Творець з нами і хоче нашого навернення і життя. Тоді інше питання виникає: якими ми маємо бути, щоб ми могли у співтворчості з Ним будувати Україну? Як нам стати такими, щоб через нашу добро-дію здійснювалася воля Неба? Щоб через нас йшло обожнення природи, її преображення? Як ми маємо змінитися? Адже через нас вчорашніх нової України не створити.
Люди звикли до тези, що людина грішна і тим пояснювали духовне здичавіння. Нове варварство ХХ століття приймали майже як норму. Ми забули заклик до нас: «Будьте досконалі, як досконалий Отець Ваш Небесний» (Мф.5:48). Усвідомлення нашої вбогості й гріховності орієнтує нас на смирення і каяття, а прагнення святості вимагає утвердження в богоугодній дії, яка неможлива без правди, без співтворчості з Ним. Інакше, як через нас, воля Неба в українському суспільстві не постане.
Ідея України на Небі прояснюється через серце і совість народу, кращими його представниками у різні періоди його історії, акумулюється, а у визначений час ініціюється і здійснюється сучасними творчими особистостями у спільній з народом націотворчій дії.


2. Навернення до Бога, або повернення Його в наші душі і діла
Західна цивілізація Нового часу, частиною якої є Україна, «здається виникла як підсумок самого акту відкидання релігій… Світ Нового часу володіє своїми власними типами релігій, що ґрунтуються на бажанні матеріальних благ і вірі у науковий прогрес» (Д.Ікеда). Сказане повною мірою торкається нас. Разом з тим, «хоча люди і не здатні сприймати Бога раціонально, без Нього вони відчувають невпевненість, беззахисність і тривогу. Ідеали Просвітництва не спромоглися надати людям обіцяні цілі, на які можна було б впевнено орієнтуватися» (Д.Франкл). Без Неба заблукав Захід, заблукала Україна. «Усім нам потрібна нова дорога, на якій ми змогли б відновити загублений лад душі, мир душі. Примирення з природою і Богом.» (Є.Сверстюк).
Гріх богоборства, блукання наших сучасників і попередніх поколінь українців блудними стежками матеріалізму і капіталізму споганили серця і сумління. Усвідомлення власної гріховності викликає каяття, визнання Вищої волі і смирення. З цим підіймається віра і надія. І любов. Вони дають бачення, прояснюють ідею України.
Один російський політолог українського походження у притаманному йому стилі дав дві версії розуміння національної ідеї: «Це не те, чого хочуть «жлоби»; не те, чого хоче інтелігенція для свого народу; це те, що думає Бог про цей народ». Є й інший його варіант: «Це протез, який вставляється в державу замість душі.» І варто було б йому додати: і тоді з’являється комуністична імперія, або суспільство, зображене Орвеллом у його творі «1984». Українській же державі потрібна національна ідея як душа, що любить Творця і Його творіння, як совість держави, а не «протез», який є творінням голого розуму, цієї «міді брязкучої». «Лише через пізнання ідеї добра нам стає зрозумілим, принаймні, що те, що може бути (ідея), переходить в те, що існує (дійсність), через те, що повинно бути (τό ’αγαθόν)». (П.Юркевич)
«Віл знає володаря свого, і осел – ясла господаря свого; а Ізраїль не знає [Мене], народ Мій не розуміє.» (Іс.1.3.). Україна в цей грізний час прозріває свого Творця, Його волю, яка задає їй духовний вектор суспільної дії. Україна тепер чує вимогу її Творця до неї, її народу і її влади виконувати Закон. Добродії усвідомлюють свій власний обов’язок чинити добро, що є законом для гідних (Лаодзи). Українське суспільство вчиться розрізняти добро і зло, що є вищою мудрістю (Сократ), без якої в наш вік не жити. « На життя народитись – це коли, вийшовши з утроби у цей світ і дійшовши зрілого віку, думка вже має силу відрізнити зле од доброго.» (І. Вишенський ) З цим у суспільство повертається початок вищої мудрості – страх порушувати Божі заповіді.
Головним в духовній сфері суспільства є повернення і утвердження правди у відносини між людьми. Пристосування української народної душі протягом минулого століття до духовно чужого їй життя без правди, притлумило саму віру в те, що життя може бути іншим: чесним, сумлінним і щодо іншої людини, і щодо суспільства, і щодо влади. Інстинкт тварин - то прояв правди неба в них. Люди занедбали свої інстинкти й забули духовний смак середовища правди, обов’язкового для їх гідного спільного життя. Знищення суспільної тканини правди шляхом поділу її на частинки, коли у кожного «правда» своя, позбавляє суспільне життя небесного, перетворює його на земне пекло. З’ява між людьми правди, яка лежить в основі всякої чесноти, є першою ознакою оздоровлення суспільства.
Чи буде правда між людьми?
Повинна буть, бо сонце стане
І осквернену землю спалить. ( Т. Шевченко)
Сьогодні така альтернатива стоїть у практичній площині життя України і світу. Україна, альтернативна нинішній, вибирає правду, бо добре знає, що немає там добра, де немає правди. На правді постає довіра, як основа спільної діяльності багатьох людей. Правду чує дана людині від народження совість. Люди, керуючись нею в житті, тчуть суспільну тканину правди. Так Небо проявляється на Землі через творчу діяльність людей за Божого сприяння. «Правда піде перед Ним і направить на путь стопи наші.» (Псалми,84:14).
Кажуть, народи об’єднують перемоги, зовнішній ворог. Українців не об'єднають їхні воріженьки і перемоги над ними. Чиїсь поразки не є умовою нашого єднання. Українців єднає перемога, з Божою допомогою, над нечистою силою, що оплутала їхні серця. Єднає творення в країні простору правди і довіри, як результат цієї особистої перемоги кожного. Вони вже так перемагали на Майдані. І єдналися. То був переможний духовний бій, попереду – переможна битва за життя суспільства по правді. Жили ж колись люди так в Україні і у світі. «Неважко встановити, - писав Монтень, - що за сивої давнини, у греків і римлян, цього не було (гріха неправди, що опоганює нас, коли ми чуємо і коли вимовляємо її, О.С.); мені нерідко здавалося дивним і незрозумілим, як це вони викривали один одного в неправді і відмовлялися від власних слів, не вступаючи при цьому у сварку.» У зоні брехні правда викликає лють, а в просторі правди за неї дякують.
Щоб задля добра усіх громадян забути свої власні інтереси, зрозуміти, що ми народжуємося не для себе, а для рідної країни і своїх друзів, людина має бути не лише громадянином, а й моральною особистістю, у якої духовне вище матеріального. Людина за своєю природою є істота духовна, «вона більше, ніж будь-яке небесне тіло: вона тіло неба». Вищий прояв її громадянства – в служінні.
Римський імператор Марк Аврелій, щоб покрити військові витрати, розпродав все своє власне майно, разом з коштовностями дружини та її улюбленою тунікою, за що вона йому довго «дякувала». «Чи будемо ми щасливі сьогодні?», - питає Цезар у центуріона, і той відповідає: «Ти переможеш! Щодо мене, сьогодні ввечері, живий чи мертвий, я заслужу похвалу Цезаря.» Вмирають тільки за те, задля чого живуть, – казав Сент-Екзюпері. Так живуть і помирають люди, які знають не тільки те, що бачать їхні очі. Вчинки імператора і звичайного центуріона, по нашому – сотника, це вчинки з суспільного простору правди і довіри, які неможливі в просторі зла і неправди.
В Богові все і всі єдині: люди, народи, Земля. В Ньому все живе. Без Нього все мучиться, розсипається і вмирає. Люди і народи, які забули голос совісті, почали і завершують губити Землю. І себе. Ми, українці, тут на одному з перших місць. Послухай своє серце. А саме народи відповідатимуть за те, як вони розпорядилися даними їм природними багатствами. Чи примножили їх на своїй землі, а чи розтринькали? На яких засадах творили своє суспільне життя? Тож передумовою прояснення і усвідомлення української ідеї-вимоги, передумовою виходу країни на власну путь є навернення творчої меншини і народу до Бога. Без навернення ідея-вимога не постає перед народом як така. Без нього пошук національної ідеї – фантазії відірваного від Неба раціо, чергова ідеологія, «протез».
Матеріальне, чуттєве, раціональне не об’єднало українців у їхньому історичному прагненні до волі. Бо воля українців тільки там, де панує Господній Дух (так записано в «Книгах буття українського народу»). Єдність українців можлива тільки в Ньому. Як запанує Дух правди в українських серцях, то постане єдність і спільна праця, що має за мету наближення дійсності до того, якою вона має бути по правді, до Української ідеї. «Добро України можливе тільки при виповненні заповіту нашого божественного Спасителя» (Кирило-Мефодіївці). Ця істина відкрита серцю не лише позачасової провідної верстви українського народу, а й вчителеві школи. «Наш український селянський народ, які б не були його пастирі церкви та архіпастирі, без церкви, без чистої християнської віри, навіть без звичайних для нього обрядів віри не може обійтися. У чому чисті зернятка його віри, а у чому непотрібна намизана шкарлупа – о цих речах і питаннях тра говорити селянинові помаленьку. Борони Боже, з поспіхом, або простим недовір’ям: батьки і матері відцураються від нас, а молодіж, як комарці, полетять в інтернаціоналку. Марксизму, та ще пак німецького, нам не треба. Нам потрібна живая, цілющая тілом і духом мати-Україна, Христова дитина. Без Бога України не може бути» (З листа вчителя Першої міської Холмської школи В.Я. Остапчука від 18 березня 1918 р. до Центральної ради (з книги З.Антонюка «Рефлексії ідентичності») .
«Боже, наверни нас, осяй нас світом лиця Твого, і ми спасемося.» (Пс.79.4). «…Покайтеся і відверніться від усіх злочинів ваших, щоб нечестя не було вам спотиканням. Відкиньте від себе всі гріхи ваші, якими згрішили ви, і сотворіть собі нове серце і новий дух; і навіщо вам помирати, доме Ізраїлів? Бо Я не хочу смерти помираючого, - говорить Господь Бог; але наверніться, і живіть!» (Єзекиїль 18, 30-32). Усі ми багато і бездумно грішили, - прости нас Господи! Прийми наше смирення і каяття. Благослови на добродію во славу Твою.

Глава з книги: Сугоняко О.А. Покликання України (До добродіїв - творців, в Україні сущих). – Луцьк: ВМА «Терен», 2010.



Мій Facebook

Книги О.Сугоняка


Останні новини