Олександр Сугоняко

«Старі бурдюки» влади.

Олександер Сугоняко

«Старі бурдюки» влади.
Полюсом горя і згуби для України є діюча владна система, яка продукує людське лихо. Її радянська форма мала своїм завданням довести український народ до безпам'яті і тримати його підкореним чужій волі. Її інструментарій включав також терор і геноцид. Між підданими й очільниками системи – ієрархічний мур, ще й з ровом, заповненим страховищами. Розпад комуністичної імперії і проголошення Україною незалежності не порушили того муру і не змінили характеру та злої спрямованості влади. Носії нової свідомості, націонал-демократи, не мали більшості у Верховній Раді. Вона була у їхніх політичних суперників – комуністів, які повністю контролювали також виконавчу і судову гілки влади.

1.1. Непідготовлений належно старт 1991 року.
При намаганні забезпечити на початку незалежності потребу в новому способі організації державного управління, українське суспільство зіштовхнулося з описаною вище системою влади та ще двома іншими суттєвими внутрішніми перешкодами:
1) Будь-яке нове об’єднання людей створюється заради якоїсь мети. Мета створення незалежної України не була з'ясована і визначена. Незалежність сприймалася як досягнута мета, а не як засіб для самореалізації української нації.
Навіть несміливі уявлення «Народної Ради», тодішньої демократичної фракції парламенту, про те, яка має бути незалежна Україна, що і як треба робити, звичайно, ігнорувалися комуністичною фракцією – (так звана «Група 239»), яка взагалі навіть таких уявлень не мала. Нове не було належним чином осмислене й усвідомлене у тогочасному українському суспільстві. Були патріотичні ілюзії, а здатність домислювати до кінця і до діяльних кроків ще не виробилася в інтелігенції. За таких умов годі було сподіватися на становлення України на нову путь.
Нова країна залишалася з учорашніми структурами і людським баластом старої влади, тільки під українськими прапорами. Так недозріле «нове вино» українського національного руху було злите в «старі бурдюки» комуністичної системи і змішане з отруйним старим. Для людей обізнаних результат такого поєднання був відомий наперед – спотворення й занепад країни. У суспільстві запанувало розчарування і почуття безпорадності; науковці називають такий стан фрустрацією – реакцією на невиправдані очікування. Це було способом переживання втраченого тоді життєвого пориву народу. Але він не був втрачений остаточно. Навіть просто поява згодом Ющенка на посаді Прем’єр-міністра, його чесна поведінка здетонувала в 2004 році потужну хвилю життєвого піднесення, демонструючи народну готовність до радикальних змін у владі й суспільстві.
2) Життя все ж таки вимагає розрізняти пшеницю й кукіль, де культура, а де – бур’ян. Коли між ними «злагода», то це означає панування останнього. Керівництво національного руху про це забуло і не спромоглося на духовне і політичне розмежування з партноменклатурою. Бур’ян успішно забивав культурні парості. То був самовияв його глибинної неспроможності до ролі політичного проводу країни і тоді, і на майбутнє. А його супротив переобранню складу Верховної Ради УРСР дванадцятого скликання, після проголошення Незалежності України, об'єднував рух з комуністами, для яких принципово важливо було нікого не переобирати, підкреслюючи тим, ніби нічого суттєвого в Україні не відбулося. Народження нової країни, проти чого весь час боровся СССР, - не їхнє свято. З «Народної Ради» лише чотирнадцять депутатів, включаючи В'ячеслава Чорновола, безрезультатно наполягали на проведенні перших парламентських виборів вже в незалежній Україні. Дванадцяте скликання Верховної Ради УРСР назвали першим в самостійній Україні, та це неправда. То був початок прийняття неправди національними демократами.

1.2. Перетворення комуністичної влади на клептократію.
Після провалу ГКЧП і проголошення Незалежності, панівна номенклатурна меншість стабілізувала свої позиції у владі. - Куди йти країні? – це питання зависло у повітрі. Країна була, але курсу, власного напряму руху не мала. Без керма і вітрил, з псевдо- і квазі- стерновими з’явилася Україна у світовому міждержавному океані в епоху економічних і політичних штормів, а згодом – і цунамі .
«Благородна особа пізнає справедливість, а мала людина – вигоду», - каже Конфуцій. «Ми не були обтяжені виконанням десяти заповідей», - згадує один із скоробагатьків. «Мій принцип – не повертати боргів і не платити податків», - нахабно проголошує інший. Без гризот сумління отакі бізнес-молодики почали шматувати суспільну і державну власність за сприяння людей у владі при завмерлому від їхнього хамства народі. Вони обрали собі широчезну неправедну дорогу і пориву їм не бракувало. З ними співпрацювали і конкурували бувалі комноменклатурники, теж вільні від моральних обов’язків. Влада одних трансформувалась у неправедні статки, а привласнені активи інших згодом перетворювалися на владу. Чорноморський торговий і Річковий флоти, зброя, заводи і землі, санаторії і шматки суспільної і економічної інфраструктури ставали власністю маленьких людей, які у власних очах ставали великими, вимірюючи свій масштаб кількістю привласненого. Соромно бути багатим, коли країна не має путі. Соромно бути бідним, коли країна має путь, - через тисячоліття гукає Конфуцій.
Система влади ставала ще більш небезпечною для людей, ніж наприкінці 80-х. Її гвинтик – чиновник, що не знав страху Божого раніше, тепер був звільнений і від партійного страху перед вищим начальством. – «Ти не бійся, ти поділися награбованим» – ось формула їхньої «свободи». І закрутився справдешній вихор користолюбства під теревені про ринок, лібералізм, демократію. Урядувати в цьому шабаші означало спускати наліво і направо суспільне добро за хабар – цю матеріальну оплату морального злочину перед українським народом. Владна машинерія набирала обертів - краяла, паювала, привласнювала країну, створюючи нестерпні умови для більшості людей, лишаючи без роботи працездатних, вкорочуючи життя пенсіонерам. Тих, хто продав душу дияволу і взяв її «понятія» до вжитку, вона наділяла маєтністю, шматками пирога, допускала до «корита», в обмін вимагаючи душу, як той Великий Інквізитор Достоєвського, що обіцяв людям хліб, мир і землю, вимагаючи взамін совість і свободу.
Дрібний «посівальник» чи «крутий», майже кожен ставав рабом системи, а отже - і зло-чинцем – людиною, що чинила зло іншим. Якщо не ставав – вона його, як правило, виштовхувала з себе. Ці люди одразу знайшли з кримінальними силами спільну мову - по той бік моралі й закону. Як у концтаборі! «Начальство» завжди діяло проти нас (українських політкаторжан - О.С.) спільно з блатними», - писав Є. Грицяк, легендарний двадцятисемирічний керівник Норильського повстання 1953 року. Спорідненість душ - то на віки.
«Акули дикого капіталізму» боролися й борються з подібними до себе за вплив на систему влади, її законодавчі, виконавчі, судові інституції, за їх «приватизацію». Але не лише вони мають вплив на неї, а й вона - на них, бо вони залежні від влади. Варто комусь з них втратити чи зменшити свій вплив на неї, як це відразу відбивається на розмірі їхнього багатства. Таке протистояння вимагає все більших ресурсів, які й вичавлюються з українських надр, сільгоспугідь, господарської діяльності підприємств, бюджету, забираються у майбутніх поколінь українців через розпродаж не відновлюваних природних ресурсів та зовнішні і внутрішні запозичення. «Дивись, що роблять ці бютівці, вони беруть значно більшу частку «відкату», ніж ми брали, коли урядували», - обурюється один з чільників регіоналів. Така вона, бійка за поживу коштом суспільства і людей.
1.3. Полюс моральної пітьми.
Контроль кланів, цього владно-бізнесового мутанта, над адмінресурсом, виробничими потужностями, фінансами, судами, ЗМІ позбавляє основну масу громадян будь-якої можливості домогтися справедливості чи то в цивільних, чи в господарських справах без надмірних витрат сил і здоров’я. Ці ресурси спрямовуються на обдурення населення, що само по собі є злочином. Добро-дія науковців, письменників, вчителів, винахідників, фермерів, журналістів, господарів, кращих фахівців інших галузей суспільного життя продумано применшується, локалізується і витискується зі свідомості суспільства. Вона приховується від широкого загалу. Якщо брати інформацію з їхніх ЗМІ, то в Україні нічого, крім горя, нещасть, смертовбивств, кримінальних злочинів, які чомусь не караються, нема і бути не може. Якщо ж наші митці, промисловці, аграрії, спортсмени або науковці когось випередять, переможуть, то це буде подано у ЗМІ так, ніби то не українці сильніші, а суперник був слабкий. Це робиться для того, щоб:
- лиходійство чільників і гвинтиків владно-бізнесової системи маскувалося сірістю і не вирізнялося на фоні добро-дії українського люду, розчинялося і не контрастувало;
- створити враження, ніби в Україні може перемагати лише більше або менше зло, а не його альтернатива – добро-дія;
- позбавити суспільство самої думки про можливість результативної боротьби.
І це їм поки що вдається. У свідомості виборців політики поділяються не на чесних і безчесних, добрих і злих, а на тих, що подобаються і тих, що - ні, на «своїх» і «чужих». Своїм все прощається. Чужим – ні. Люди збиті з пантелику в умовах відсутності справжнього вибору. Недавній випадок з Лозинським теж тому підтвердження. Просту людину чиновники мучитимуть при приватизації батьківської земельної ділянки в Попільнянському районі, але можна розпродати понад 200 000 гектарів лісових угідь для нових лозинських, що і робить Житомирська обласна рада. За розголошення цих фактів громадськості журналіста б'є «народний депутат» України. Міліція захищає нардепа. От люди й не бачать можливостей для перемоги й утвердження справедливості. «З часу проголошення незалежності населення України вимушено живе в умовах відсутності загальних уявлень про те, що таке добре і що таке погане, що в суспільстві заохочується, що осуджується і карається. Виник феномен «аморальної більшості», коли велика частина населення вважає більшість співгромадян позбавленими етичних принципів – чесності, порядності, гідності. (А це – точка зору, характерна для криміналітету. - О.С.). Саме тому, що жити в умовах постійного відчуття масової аморальності нестерпно для більшості людей, стан анемії не може в суспільстві тривати як завгодно довго.» (Н.Паніна).
Людина є істота моральна, - саме з цим не погоджуються наша зло-чинна система влади та її вірні слуги. Адже при достатній силі внутрішніх моральних настанов, ніяка господарська потреба не змусить людину підпорядкуватись корисливим міркуванням. Це мало би бути головним життєвим принципом для звичайної людини, тим більше - для державного службовця.
Жадоба власності та мода жити в борг, продумано нав’язані через ЗМІ діючою владою, стали суспільними хворобами. Чим більше в країні приватної власності, здобутої шляхом «прихватизації», тим глибше падає суспільна мораль і тим потужніше утверджується диктат користолюбства, цієї суспільної антицінності. Податківець, пожежник, представник санепідемстанції, жеківець, міліціонер, суддя, відповідно до свого призначення мали б бути втіленням справедливості. Нині вони – зрештою, як і будь-який бюрократ, що має виписати громадянину якогось потрібного папірця, - стали зло-чинцями для людей, за кошти яких вони утримуються. Більшість з них. Круговерть лиха з епіцентром у владі, яка висмоктує все більше і більше життєвих сил суспільства. Народ же платить їй податок своїм життям, безуспішно поки що шукаючи рятівні острівці правди.
Дивні речі відбуваються в країні. Владці чинять зло, переступаючи норми моралі, вони фактично є злочинцями, проте залишаються безкарними. Формально вони не є «прєступніками», порушниками законів, які самі ж для себе і понаписували. Але в українській мові немає слова «прєступнік», є – зло-чинець, зло-дій; в українській мові і душі закон і мораль - одне ціле! Закон виходить з моралі, як зі своєї основи. Радянська система влади розірвала ці поняття, а діюча нині, приймаючи аморальні, несправедливі закони, яких взагалі не має бути, легітимізувала зло-дію, узаконила її.
Закони дозволяють рекламу, яка заохочує пияцтво, куріння, нав’язує неякісні й просто шкідливі продукти та товари. Вони дозволяють спокушувати і розбещувати людей чужими ЗМІ, які споживання, а не працю зробили суспільною цінністю. Закони виморюють фермерів, дрібних господарів. Медицина і фармакологія змінили своє призначення: замість оздоровлення людей – заробляння прибутку на їхньому нездоров'ї. Як наслідок таких діянь «законотворців», в суспільстві ширяться наркоманія, СНІД, епідемія туберкульозу, гинуть діти внаслідок щеплень... Недоробки чи, може, – якісь помилки? Ні, все це – наслідки зло-чинства людей влади. А вони при тому не «прєступнікі», бо своїх законів не переступали, хіба що закони моралі, але ж вони в Україні ними не імплементовані. Мораль в Україні поза законом!
Євангелія вчить: «Усяка душа нехай підкоряється вищій владі, бо немає влади не від Бога; існуючі ж власті поставлені Богом. Тому той, хто противиться владі, противиться Божому повелінню. А ті, що противляться, самі викличуть на себе осуд. Бо начальники страшні не для добрих діл, а для злих. Чи хочеш не боятися влади? Роби добро і одержиш похвалу від неї. Бо начальник є Божий слуга, тобі на добро. А якщо робиш зло, бійся, бо він недаремно носить меч; він - Божий слуга, месник на покарання того, хто робить зло. І тому треба підкорятися не тільки зі страху покарання, але й заради совісти.» (Рим. 13:1-5). Українці прагнуть такої влади, але у них інша, альтернативна. Їхні сьогоднішні начальники страшні не для злих. Вони самі кривду чинять та інших спонукають. Вони - слуги людям на привласнення чужого, на не-правду, на зло, а не на добро. І месники вони не злочинцеві, яких оберігають, а слабким і незахищеним, яких злочинці гноблять. За своїм призначенням така влада протилежна тій, яку закликав поважати апостол Павло. «Мерзота для царів – діло беззаконне, тому що правдою утверджується престол» (Притч.16.12.) Правдою, а не кривдою! Запам'ятаємо це.
Існуюча «влада зла» для українців попущена Богом, щоб кожен ясно побачив необхідність повороту свого життя, суспільства і політики в іншому напрямі, повороту від життя облудного, злочинного, безпутного - до життя за Божими законами, по справедливості. Такий поворот є летальним, згубним для діючої політичної системи, бо при цьому постає інша, альтернативна політика, що в основу кладе правду. Для кожного народу такий поворот є бажаним і життєдайним.
1.4. Розмежування
Відтепер Україна і українці, усвідомлюючи простір облуди й лиха, в якому опинилися завдяки діям старих «владних бурдюків», не приймаючи його, тим самим виходять з нього, потенційно творять простір добра у власному серці. «Перший закон історії, - каже нам Марк Туллій Цицерон, - боятися будь-якої неправди, а потім - не боятися будь-якої правди». Неправда, якої слід боятися, - це те, що в Україні нормальна влада. Правда, якої не слід боятися, є такою: народ і влада протилежні, антагоністи. Згадайте дух Майдану і порівняйте його з духом політико-бізнесового мутанта. Розмежування між цими суспільними сутностями-суб’єктами має принциповий, світоглядно-моральний характер. Це той виняток, коли народ уже кращий, ніж його нинішня влада, і він доведе це, змінивши її.
У обидвох суб'єктів протилежні політичні цілі. У народу – організація суспільного життя на Богом даній українцям землі за Його ж законами. У його політичного суперника, що контролює сьогоднішні владні структури в Україні, мета така сама, як і у тих, хто контролював її до Незалежності - утримання в покорі українського народу, вилучення у головного свого конкурента належних йому природних ресурсів, економічного потенціалу країни, а отже - можливості реалізувати незалежність, бути самим собою.
Це політичне розмежування стає явним, очевидним в матеріальній сфері: декілька десятків сімей контролюють, мабуть, 90 відсотків багатств України. Очевидно, що невизнання, замовчування, применшення подібного розмежування є або шулерством, або дурістю. Тільки відмежування від існуючого політикуму відверне український народ від морального мороку і безпутства. Відмежування усього суспільства від політичного полюсу зла, від його носіїв в дусі і розумі, розворот у бік справедливості, як моральної основи формування нового суспільного життя, спонукає до дії. Добро-дії. Євангеліст Матвій писав "не вливають вина молодого в старі бурдюки, а то бурдюки розірвуться, і вино розіллється, і бурдюки пропадуть; а вливають вино молоде до нових бурдюків, - одне й друге збережене буде" (Мт. 9:17).
Наявна система політики, яка виробляє людське горе, не може бути трансформована на полюс добра. Як не можна крематорій Освенциму трансформувати для добрих справ. Його просто не має бути. Ці лихі для українців «старі бурдюки» не підлягають переробці чи переродженню. Перед українською нацією стоїть завдання створення іншого, морального полюса політики, «пошиття» нових «бурдюків».
Зрозуміло, що подолання несправедливостей, від яких страждає українське суспільство, залежить не від простої заміни системи влади, зміни її структури. Воно залежить від внутрішнього перетворення української людини, яка тільки і здатна створити іншу нову систему управління суспільством. І прообраз такої людини засвітився на Майдані. Проте, з іншого боку, і творення нової системи влади не є визначальним для становлення дієздатної держави. Вироблення «молодого вина» і пошиття владних «нових бурдюків» – два завдання націотворчого процесу. Вони є неподільними і різними. І обома носіям духу Майдану треба займатися одночасно. Влада без проясненої суспільної мети і з‘ясована мета без відповідної влади не принесуть блага українцям.
Виконання цього двоєдиного завдання можливе лише поза існуючою системою влади і всупереч їй, вже нацією: єдністю творчої меншини, яка ще має довести свою дієздатність, ще має пройти в цей перехідний час своєрідну ініціацію; і українського народу, який до такої роботи готовий, що він уже довів на Майдані і що помітив світ.

Глава з книги: Сугоняко О.А. Покликання України (До добродіїв - творців, в Україні сущих). – Луцьк: ВМА «Терен», 2010.



Мій Facebook

Книги О.Сугоняка


Останні новини