Олександр Сугоняко
> Публікації » Статті > Національний Приватбанк: із задзеркалля – до реальності

Національний Приватбанк: із задзеркалля – до реальності

Версія для друку

ГО «Всеукраїнська Народна Рада депутатів України»

Олександр Сугоняко,  народний депутат України дванадцятого (1) скликання


          Зміст

I. Подія

1.1. Що «подарували» п.Коломойський і К і що придбала держава?

1.2. Що змусило владу піти на націоналізацію приватного банку і його      замулено-непримітного боргу?  

1.3. Чи має держава вільні бюджетні кошти в сумі 148 млрд. грн. на докапіталізацію і порятунок Приватбанку?

1.4. За рахунок якого джерела коштів буде здійснена докапіталізація Приватбанку?

1.5. Суть події.

II. «Кішеньковий банк» зі стоп’ятдесятмільярдною «діркою» в балансі. Хто винний?

III. Паразитарна суть владно-бізнесового мутанта

IV. Духовно-інтелектуальна незрілість творчої меншини, як причина зародження і росту владно-бізнесового мутанта 

V. Моральні проблеми творчої меншини і мас, як сприятливе середовище для розростання «ракових» клітин і метастаз суспільства

VI. Одужання української економіки, як політичне завдання… 

VII. Доба сродної* праці на одужання України

Замість висновку

-----------------------

* Термін Г.С.Сковороди


 

В Україні на День Святого Миколая відбулася неабияка подія: приватний Приватбанк став державним Приватбанком.

  1. Подія

 Націоналізовано Приватбанк. Це рішення Уряду освячене Президентом, РНБОУ, народними депутатами, всією владою, обраною українським електоратом. Банк перестав бути власністю Коломойського і К. Тепер він  власність держави в особі Мінфіна. 

1.1. Що «подарували» п.Коломойський і К і що придбала держава?

Держава купила Приватбанк у його власників за одну гривню. За інформацією НБУ, реальна вартість активів цього банку не перекриває вартості його зобов’язань перед клієнтами і кредиторами на суму в 148 млрд. грн.. Іншими словами, борг Приватбанку перед його вкладниками і клієнтами перевищує на цю суму реальну (тобто з урахуванням необхідності створення значних сум додаткових резервів), а не балансову вартість кредитів, які він надав своїм позичальникам. Образно кажучи, держава купила банк з півтора мільярдною «діркою» в балансі. Новий власник банку – держава мусить збільшити його капітал на цю ж суму.

За словами голови НБУ, 97% кредитів видано Приватом суб’єктам, які пов’язані з його власниками. За термінологією НБУ, це параметри супер-кишенькового банку.

Таким чином п. Коломойський і К «подарували», а Мінфін придбав банк з боргом на суму 148 млрд. грн., який українська держава має відтепер обслуговувати. 

1.2. Що змусило владу піти на націоналізацію приватного банку і його замулено-непримітного боргу?  

Позиція Президента України викладена в матеріалах його прес-служби від 19 грудня 2016 року. Ось деякі її положення:

“В основі нашого рішення – порятунок банку та гарантування права власності на свої фінансові ресурси для всіх, хто розмістив їх у цій установі (за рахунок платників податків; тут і далі –зауваження та уточнення мої, О.С.)…

Альтернатива виглядала б безвідповідальною, бо вона означала заплющити очі, сховати голову у пісок і чекати, поки банк впаде (за що власники банку ніякої відповідальності не несуть, хоч мусили б повернути мільярдні борги людям і підприємствам, О.С.)…

Новим власником стає держава в особі Міністерства фінансів. Щодо старих, приватних власників, то принципово важливою для нас є їхня відповідальна (підкреслено О.С.) позиція, яка зафіксована у їхніх же листах до Уряду і Національного банку. Там чорним по білому написано, що вони визнають необхідність та доцільність екстраординарного кроку та цілком підтримують перехід "ПриватБанку" у власність держави (разом з їхнім боргом, О.С.)…

Але в цілому ніхто не повинен постраждати від зміни власника (окрім платників податків, О.С.)…

У ситуації, що склалася, влада ухвалила єдино правильне рятівне рішення – зберегти ваші гроші (як клієнтів банку і забрати ваші гроші, як платників податків, О.С.) та примножити їх (для власників банку, О.С.) в успішному (західному, О.С.) банку. Гарантією того, що так буде і надалі, є наша взаємна довіра(влади і народу чи п.п.Порошенка і Коломойського? О.С.)…”

Прем’єр-Міністр Гройсман підкреслив:«…Вчорашнім рішенням ми захистили 20 млн. клієнтів банку та фінансову стабільність нашої держави (грошима платників податків, О.С.)»

Депутат від Самопомочі Роман Семинуха на каналі Савіка Шустера сказав, що у нас було два варіанти – поганий і дуже поганий (виділено О.С), і якби сталося банкрутство Приватбанку, то на вулиці вийшли б мільйони людей. Тому таким рішенням влада рятувала себе.

Нарешті, надамо слово одному з головних власників Приватбанку п.Коломойському:

«1. Я хочу подякувати Кабінету Міністрів і особисто Володимиру Гройсману (за рішення купити за гривню борг разом з банком? О.С.)…

  1. "ПриватБанк" став жертвою свавілля НБУ (через чиє «свавілля» банк став неплатоспроможним? О.С.)
  2. Найважливіше, що унаслідок прийнятого рішення не постраждали клієнти банку.» (« мой принцип заключается в том, что я не плачу налогов, и не возвращаю долги», - цитирует Выдрин «Корреспонденту» слова Коломойского», які той не заперечував, О.С.)

Озвучена позиція представників влади показує, що породжену Приватбанком проблему вони вирішують виключно в інтересах своїх і власників-боржників (шахрайськи розчиняючи його в повітрі), а не в інтересах держави, українського суспільства і громадян, бо «вішають» на них борг.

1.3. Чи має держава вільні бюджетні кошти в сумі 148 млрд. грн. на докапіталізацію і порятунок Приватбанку?

Ні, не має.

1.4. За рахунок якого джерела коштів буде здійснена докапіталізація Приватбанку?

Таким джерелом є бюджет країни. Але він і без того хронічно (принаймні останніх десять років) дефіцитний. Тобто в дохідній частині бюджету не вистачає коштів на фінансування його витратної частини. Тому державі доведеться нарощувати свій внутрішній або зовнішній борг, або одночасно той і інший для порятунку банку. 

1.5. Суть події.

Згідно з офіційним повідомленням на сайті Кабміну від 18.12.16, «приватні акціонери Приватбанку звернулися до уряду з пропозицією, аби держава в інтересах клієнтів банку стала його повним власником». Уряд пішов назустріч і купив банк за одну гривню. І купив його борг в інтересах власників банку, про що вони офіційно не просили.

Після цього кроку Уряду колишні власники Приватбанку, як боржники перед українцями, зникли, а замість них в якості боржника з’явилася держава в особі Міністерства фінансів. В кінцевому підсумку боржниками опинилися українські платники податків і не тільки.

Мінфін згідно з Постановою КМУ від 18.12.16, № 961 для формування капіталу банку здійснило випуск ОВДП (облігацій внутрішньої державної позики) на суму 116,8 млрд. грн. з терміном обігу до 15 років і ставкою доходу до 10.5 відсотків річних. Тобто на таку суму збільшився державний борг, розмір якого і до цього був більшим за припустимий для слабкої української економіки.

Що криється за випуском цих облігацій?

По-перше, таке значне збільшення грошової пропозиції шляхом викупу НБУ випущених урядом облігацій для збереження «на плаву» тепер вже  державного Приватбанку однозначно матиме негативний вплив на обмінний курс та інфляцію, які в першу чергу вдарять по найбідніших і знедолених українцях.

По-друге, хронічний бюджетний дефіцит і критичний розмір держборгу, суттєво підсилені фактором бюджетного порятунку Приватбанку, змусять владу шукати нові джерела для «латання фінансових дірок» у більшості сфер державної діяльності.

Крім нарощення боргу, таким джерелом у неї залишається єдине – розпродаж державних активів, включаючи землю. Це нинішня влада лукаво іменує «прямими іноземними інвестиціями». На такий злочинний розпродаж працювала і попередня влада Януковича.

Відбулася типова для України «наперсточникова» операція перетворення, з допомогою чиновників, приватного боргу у приватний дохід за   принципом: «Я свої долгі нє обслужіваю». Вражає вона тільки своїм європейським, ба навіть світовим масштабом. Зухвалий, нахабний, негідний вчинок «чиновників» і «бізнєсмєнів». Виклик національній безпеці. Великий.

 

  1. «Кішеньковий банк» з багатомільярдною «діркою» в балансі. Хто винний?

 

Приватбанк давно і виразно окреслив свій шлях монополіста у різних сегментах банківської діяльності, шлях порушення банківських нормативів, аморального прагнення заробити на необізнаних позичальниках і вкладниках, шлях лихварства. Зупинити його рух у цьому небезпечному для суспільства напрямку, зобов’язані були державні органи: НБУ, Антимонопольний комітет,  нарешті – державна влада. Не зупинили.

Саме Національний банк України, наділений регуляторною, наглядовою і контролюючою функціями, відповідає за банківський нагляд. Відповідальність за цю «помилку» розміром в 148 млрд. грн. лежить на всіх керівниках НБУ, починаючи з п. Ющенка, але різною мірою. Вони бачили становлення цього супермонополіста, спостерігали зухвале порушення ним банківських економічних нормативів і… дозволяли йому ставати «суспільно важливим банком, який не може збанкрутувати».

Нинішня керівничка НБУ, п. Гонтарєва, проголосивши, що її головним завданням є виконання вимог МВФ, доруйновує українську грошово-кредитну систему під інформаційною завісою про «кишенькові банки», «банки-зомбі», «банки-пилососи» з малим капіталом, банкрутуючи їх.

Банкрутство банку – це своєрідний «інсульт» для економіки. Малого  банку – мікроінсульт, великого – обширний інсульт, адже при банкрутстві   страждають і гинуть «клітини» економіки – клієнти цих банків. Вони втрачають свою економічну «кров», тобто гроші (вона опиняється у розпорядженні влади). Велика чи мала частина економіки, в залежності від кількості і економічних розмірів клієнтів банку, паралізується. Ці удари Національного банку України по українських банках, їх клієнтах і економіці, названі «зачисткою», коштують суспільству вже майже півтрильйона гривень. В цьому «успішному» (за оцінкою МВФ) «зачисному» чаді НБУ і його голова не розгледіли під власним носом найбільшого в Европі, а може, й у світі «КИШЕНЬКОВОГО» МОНСТРА, з найбільшим, як виявилося, негативним капіталом. Вся увага прикута до  маленьких банків, та й «большоє відітся іздалека».

Вони закрили очі, чи не помітили також:  

- кричущого недоформування резервів під проблемні активи, при тому що банк показував «прибуток» (обман клієнтів);

- невиконання нормативу адекватності капіталу (обман клієнтів);

- невиконання нормативу інсайдерських кредитів. При нормативі не більше 25%, фактично – 97% (ймовірність виведення коштів з банку);

- надвисоку питому вагу процентних витрат за депозитами фізосіб у цьому банку в процентних витратах системи (41,7%), тобто вищу, ніж питома вага самих депозитів фізосіб (36,5%) (банк-пилосос і піраміда);

- надвисоку питому вагу процентних доходів за кредитами фізособам, відповідно 41,8% та 21,3% (банк-лихвар).

При такому фінансовому стані банку НБУ не застосував (чому?) до нього жодних обмежуючих його діяльність заходів, які хоча б зупинили нарощування недостатності капіталу. Під «наглядом» НБУ ця недостатність зросла, за словами п. Гонтарєвої, на 32 млрд.грн.(!), з 116 до 148 млрд. Чому НБУ не встановив для такого недокапіталізованого банку кредитну і депозитну «стелю»? В останні чотири місяці діяльності банк наростив (з дозволу НБУ, треба розуміти) свій кредитний портфель з 194.2 млрд. грн. (станом на 1.07.16 р.) до 210,4 млрд. грн. (на 01.10.16 р.), або збільшив його на 16,2 млрд. І при тому в НБУ знали, що майже вся сума грошей («97%») буде направлена пов‘язаним з власниками банку клієнтам з ризиком виведення з банку. Нацбанк працював на збільшення боргу держави?

Покладені Конституцією і Законами України на НБУ,   Антимонопольний комітет України і всі інші контролюючі фінансово-економічну діяльність державні органи функції щодо Приватбанку виконувалися, м’яко кажучи, неналежним чином. Вони отримували фінансування з бюджету на свою діяльність, а в результаті держава понесла збиток на148 млрд. грн. Така іхня «результативність», виражена в національній валюті. Ось яких чиновників має український народ. Таку владу він собі обрав…

 

  1. Паразитарна суть владно-бізнесового мутанта

 

В Україні стало нормою злодійським чином привласнювати гроші у тисяч і тисяч громадян через банкрутства банків. За це в Україні влада не карає, потерпілим гроші коштом власників банків не повертає. Більше того, коштами платників податків вона покриває частину крадіжки, виплачуючи гарантовану суму вкладів. Цим вона завдає державі, суспільству, усім громадянам зло, тобто є злочинною щодо них. Іншою  влада і бути не могла, бо виборці вибирали і обирали собі на виборах «менше зло», а тепер потерпають від її паразитарних злодіянь.

Нормою стало забирати гроші (економічну енергію) більшої чи меншої частини суспільства, більшої чи меншої кількості людей і підприємств у   приватні кишені. У спільній державній кишені вітер гуляє, а в окремих приватних – калитки не сходяться. Через цю «норму», через  покірність і терпимість українців до зла свого і владного, Україна отримала бідність обібраних «владою» і «бізнесменами» мільйонів громадян, а з іншого боку, –   величезні дурні статки «бізнесменів» і чиновників-паразитів, цих ракових клітин і метастаз суспільства, які схороняються за бетонними мурами від суспільства.

Поведінка власників цих приватних кишень в суспільстві схожа на функціонування ракових клітин хворого організму. Вони паразитують на державних, суспільних, людських коштах, цуплять економічну енергію країни, обезкровлюють її, прирікаючи на смерть.

Не лише через банки йде крадіжка у тисяч і мільйонів українців, але і через державний і місцеві бюджети. Чиновники різних рангів, торгуючи спільним інтересом, дозволяють таким собі нібито «бізнесменам» вирубувати ліси, завищувати вартість будівництва, ремонту доріг та інших об’єктів, вартість предметів держзакупівель; олігархам – завищувати монопольну ціну на газ і електроенергію, пропускати контрабанду на митниці… За хабар. Корупція є формою життєдіяльності цих бізнесочиновних суспільних паразитів. Вона ж являє собою найбільшу загрозу національній безпеці держави, бо підточує її підвалини.

Та повернімося до банківської справи. Під прикриттям чиновників відбувалося пограбування власниками і менеджментом банків клієнтських і державних коштів у багатьох з раніше ліквідованих 85-ти банків. Інакше цього статися не могло б. І те, що жодного власника чи керівника  таких банків і чиновника не покарано, підтверджує цей усім відомий висновок. Кошти ж від цього пограбування, треба думати, опинилися на рахунках, осіли у кишенях власників банків, представників влади і частково засвітилися у деяких е-декларантів. Маленький відблиск великого злодійства…

Поряд з іншими раковими метастазами, породженими олігархами, особливо масштабно проявила себе та, яку породила група «Приват». І не тому тільки, що власники «відкачали» вже не у тисяч, а у мільйонів клієнтів їхнього банку гроші, співвимірні з державним бюджетом країни. Рішенням Уряду  приватівську «ракову метастазу» поширено на всіх людей країни, на все суспільство. Тепер владно-бізнесовий мутант легально, через бюджет країни, буде 15 років витягувати економічну енергію з українського суспільства для… обслуговування приватного боргу. 

Націоналізація вищими держчиновниками Приватбанку і його боргу  відкрила українському народові повне і остаточне переродження влади у злочинну щодо нього (чому люди довго не йняли віри), чого не змогли зробити «діяння» в економіко-фінансовій сфері Януковича та Яценюка. Вона ясно показала, що влада паразитарна і служить «раковим клітинам», а не здоровим економічним суб’єктам, яких вона, руйнуючи економіку і банки, примушує емігрувати в пошуках роботи. Бо демонстративно, зухвало скасувала величезний борг приватних осіб за рахунок зубожіння суспільства. Стало очевидним для багатьох, що влада, яка зрощена з бізнесом,  особливо – з паразитарним (а він часто і кримінальний), являє собою владно-бізнесового мутанта (ВБМ), смертельно небезпечного для України.

Цей мутант, вирощений в Україні, руйнує країну, живлячись залишками зруйнованих ним суспільно-державних інституцій, економіки, банківської системи, медицини, освіти і навіть – життям українців, які гинуть на війні з Росією. І не тільки, бо до цього варто додати заробляння ним на смертях від шкідливих харчів, неякісних медпрепаратів, некваліфікованих медичних послуг, лихварських кредитів і т.ін.

Масове пограбування людей за останні два роки в банківській системі є лише частиною злодіянь теперішньої влади, які є продовженням злочинств влади Януковича і К тільки в іншій, більш зухвалій і масштабній формі. Це дві сторони обличчя одного і то ж владно-бізнесового мутанта: права – начебто влада, а ліва – нібито опозиція. Тепер збираються мінятися місцями.

Політика прискореної руйнації української економіки, банків і нарощення зовнішнього боргу, яку здійснював останні два роки цей мутант, була спрямована на перетворення держави у банкрота. Він же збирається обслуговувати зовнішній борг. Розпоряджаючись всіма активами української держави, включно із землею, очільники ВБМ вже приготувалися «заробити» на продажу активів нашої Батьківщини. Власне, на продажу життя країни, держави, українського народу.

Здорова влада мусила б, захищаючи життєдіяльність і цілісність суспільного організму, виконувати функцію суспільного імунітету проти «ракових» клітин, виявляти їх і знешкоджувати. Але обрана виборцями, які були морально покалічені богоборчим комунізмом і обмануті новоявленими капіталістами, зловісна влада стала стрижнем, рушієм, мотором «ракової пухлини» суспільства.

 

1V. Духовно-інтелектуальна незрілість української творчої меншини як причина зародження і росту владно-бізнесового мутанта

 

Україна – оголений нерв людства. Вона – свідчення сучасної кризи духовності, світової і власної. Результат двадцятип’ятирічного співжиття українського суспільства з псевдоелітою, позбавленою здатності розрізняти добро і зло. Духовний занепад матеріалізувався в економіко-фінансовому запустінні нашої країни. Чому так сталося?

Після проголошення Незалежності українське суспільство не надбало цілей свого існування. Національна еліта, яка мала їх запропонувати, найжорстокіше викорінювалася в СССР: вбивствами, катуваннми в ГУЛАГах, моральним терором, філософськими бесідами, підкупом, посадами, статусом… Національна творча меншина ще мала постати.

На початку ХХ століття Києву були нав’язані цілі імперської, тепер вже більшовицької Москви. Коли вона в 1991 році, слава Богу, обвалилася, то Україна опинилося без духовно-інтелектуальної еліти належного рівня, здатної запропонувати мету і цілі, їх ієрархію новій українській державі і суспільству. А коли нема в країні усвідомлених суспільно-державної мети і цілей, коли немає їх носіїв, то звідки і під чиїм керівництвом з’являться суспільно-державні інституції, які були б інструментами досягнення  цих цілей?  Власне, без мети і цілей немає суспільного життя. Такий стан українського суспільства активізував потенційних суспільних паразитів і посилив зовнішній вплив на Україну, загострив боротьбу глобальних гравців за нашу територію.

Після падіння червоної Москви залишилися створені нею  суспільно-державні інституції. Через них колишня колоніальна влада реалізовувала свої мету і цілі в Україні.  Мета – не допустити самостійної України. Цілі – обслуговувати імперію, без вибору самостійного шляху. З проголошенням Незалежності Москва почала розвалювати інституції, що могли  бути використані Україною, перш за все –  з акцентом на освіту, культуру, а також – МО, СБУ, інші силові структури. Особливо інтенсивно це  робилося за Януковича. Після нього цю «роботу» продовжують Турчинов, Яценюк-Порошенко-Гонтарєва та ін. з акцентом на руйнацію фінансів, економіки, медицини, освіти. Цілі їм ставить вже нова транснаціональна «метрополія» чи олігархополія. Коаліційне «реформування» НБУ, Мінекономіки, МОЗ і Міносвіти є інструментами такої руйнації. Більше того, на руїнах старих суспільно-державних інституцій ВБМ вибудовує нові, необхідні новій «метрополії» інституції «зовнішнього управління» територією, в яку намагаються перетворити нашу Батьківщину. При тому залишається і осатанілий тиск РФ. Ці сили  розривають країну на шматки впливу використовуючи «туземну» владу.

Навіщо Україна, як суспільна цілісність? Відповідно, навіщо освіта, навіщо медицина як елементи життєдіяльності суспільства, яке їхнє призначення? Навіщо лікар кардіолог? Навіщо медсестра хірургічного відділення?  Влада відповідей на ці питання не має, а медичні працівники, які знають свою функцію, вміють її здійснювати, тікають з країни. Бо владно-бізнесовому мутанту вони чужі, їхні вміння і знання йому непотрібні. Суспільству вони потенційно потрібні, але ця потенційна потреба не актуалізована суспільно-державним цілевизначенням і відповідними інституціями.

Навіщо банківська система українському суспільству? Скільки банків потрібно Україні? Яких? Яке призначення власника банку? Голови правління? Касира? Функціонери владно-бізнесового мутанта цими питаннями теж «нє заморачівалісь», тому питання зависли у повітрі і ними  «заморочілісь» нові і старі колоністи України, яким цікаві наші ресурси – кому духовні, кому матеріальні. Оскільки своїх життєдайних для економіки цілей (щодо, наприклад, грошово-кредитної політики, кількості банків) ця влада не має і не здатна їх визначити, їй ззовні рекомендують чужі, смертєдайні для економіки і банківської системи цілі, а гонтарєві – реалізують їх нам на біду, а собі на дурну радість. Так, наприклад, раніше радили зруйнувати радянський АПК, що мутант радо зреалізував, на тому зріс, а село і селяни опинилися у здичавілому запустінні… 

Оскільки суспільно-державні інституції України не мали визначених цілей згори до низу суспільної ієрархії («Скажіть, що робити, і я зроблю», – говорив у 1992 році Прем’єр-Міністр Кучма, за ним це могли повторити міністри, обласні і районні начальники), то це активізувало асоціальних, паразитарних суб’єктів, зорієнтованих на висмоктування грошей у суспільства, на продаж його інтересів будь-кому, на привласнення активів. Суб’єкти владно-бізнесового мутанта стають зручним і ручним знаряддям зовнішніх сил, зацікавлених у «зачистці» не лише банків, а всієї української території. Ці зовнішні хазяї платили їм тим, що дозволяли грабувати не пробуджене до життя українське суспільство. А вони з дурним зухвальством і нахрапом грабували. Потім з ними буде те, що з раковою пухлиною. За будь-яких умов. Але – потім.

Суспільний організм руйнувався, економічно обезкровлювався, а його «ракова пухлина» нестримно і зримо розросталася, упредметнювала моральні і духовно-інтелектуальні проблеми, хвороби суспільства, робила їх видимими суспільству, людям. Подивиться на людські характеристики представників  владного мутанта, які демонструють у гротесковому, збільшеному вигляді хвороби і проблеми тих, хто їх обирав до влади.

Невиробленість українською елітою цілей існування  суспільства в їх ієрархії, позбавляє належного сенсу будь-яку діяльність. Адже в такому суспільстві діють несправжні псевдоцілі, такі ж псевдосмисли і такі ж… псевдополітики. Власне тіньові цілі, тіньові смисли, тіньова політика. Діє хвороба, реалізуються мета і цілі «ракових» клітин, метастаз, пухлини… Сьогодні це вже проблема не лише України, хвороба поширюється світом. В Україні, яка колосально збідніла, «схудла», вона значно сильніше проявлена,  більш очевидна. 

Творення суспільної ієрархії цілевизначень для українського суспільства, спочатку в голові творчого проводу; творення суспільно-державних інституцій в реальному житті для досягнення визначених цілей є головним, життєдайним вчорашньо-сьогоднішнім завданням України, над яким творча меншина (еліта) працює. З цією роботою воскресає смисл суспільного і людського існування українців тут, на своїй землі. Ця споріднена, сродна,як визначив її наш великий філософ Григорій Сковорода, робота зачекалася українців.

Але коли суспільство через свою творчу меншину, еліту усвідомлює суть  власних проблем, пізнає причини і знає шлях їх подолання – тоді воно воскресає, діє, одужує. Це вже елементи прояву духовної зрілості української творчої меншини і суспільства. Тут життя. Тут справжність. За якою так тужить українська душа. І таке справжнє життя може поставати лише з Богом і в Богові. Поза Ним справжнє життя України не може бути. Бо Він є Життя. Він Життєдайний. Він Істина. Він – Путь України.

 

  1. V. Моральні проблеми творчої меншини і мас як сприятливе середовище розростання владно-бізнесового мутанта

 

Причина нашої суспільної хвороби – в дрібній зацикленості значної частини суспільства на земному, плотському цьому спадку комунізму. Її обплутаність тим плотським, яке стало для неї за ідола. В бридких обличчях владно-бізнесового мутанта, як у збільшеному дзеркалі, відображується її зло. Збільшене, щоб побачили. Українці ж обирали  всі ці роки носіїв зла, бо воно було і їхнім! Тільки – дрібнішим. «Хай вони крадуть, але менше, щоб і нам було. Хай брешуть, але ж не так…»,– чую від зневірених. Хто ви, що відміняєте Заповіді Божі і накликаєте на себе біду? Християнин не може обирати зло, бо приймаючи його, живучи у ньому, він знає, що позбувається Спасіння. Тому він ненавидить зло. І своє, і чуже. Бореться з ним за сприяння Неба.

Українське суспільство ще у 1999 році почало «облюбовувати» собі політиків з «меншого зла», вибираючи між тов.Симоненком і п.Кучмою. Супер realpolityk! Достойна пострадянського матеріаліста-реаліста справа – зважувати, хто з цих двох принесе менше лихо всім їм. Вони не якісь там ідеалісти, ні в яке добро і його носіїв не вірять! Їхня мета – не помилитися і вибрати таки менших брехунів і злодіїв.

З часів СССР відомий термін «несун», або вислів: «Всьо вокруг колхозноє, всьо вокруг мое». Або слова Генсєка Брєжнєва, про те що в торгівлі, на овочевих та інших базах зарплата не дуже й потрібна. Обважать, усушать, утрусять, тобто вкрадуть собі … Дрібні і не дуже крадіжки були вельми поширені в «развітом саціалізмє». Вони тягли за собою таку ж дрібну і не дуже облуду, до чого люди звикали. Така собі побутова, ні холодна, ні гаряча матеріалізація богоборства, дурна  терпимість до морального занепаду, неусвідомлене відкидання Божих заповідей. Українська творча меншина мовчки ковтнула тоді спритну, шахрайську аморальну витівку можновладців з маніпуляціями свідомістю виборців. Тогочасні спроби консолідувати український провід на вироблення моральної позиції, спільної мети і дії завершилися невдачею: представники морального, інтелектуального проводу не були готові брати на себе відповідальність за країну. Зате її радо брали ті, хто прагнув влади. А прагнуло її «менше і більше зло», паразити. Тогочасні пекельні «посіви» лиха під час президентських і парламентських виборів дали в останні сім років рясні сходи великого українського горя. Сіяло здеморалізоване, морально занепале суспільство з незрілою елітою. Пожинає вже інше, згорьоване, але, слава Богу, притямне,сьогоднішнє.

Американці прийшли до вибору «меншого зла» на виборах Президента США тільки через 17 років. США і Європа знаходяться на тому самому шляху прискореної моральної деградації, яким йшла Україна ці роки. Світ опускається в аморальний чорторий, в якому зникають визначальні для людини і людства дихотомії: «добро-зло», «правда-облуда». Втрачається здатність жити по правді. Постмодернові суспільства стали толерантними до свідомо запущених в комунікаційну сферу так званих «фейків», тобто свідомої брехні. І це продемонстрували недавні президентські вибори в США (див. М. Маринович, «Без правди світові справді кінець»).

Цей  слоган українського виборчого посіву: «Хай крадуть, хай брешуть, але ж менше, щоб і нам давали жити», я чув від працьовитих, добрих майстрів і, здавалося б, віруючих людей, які і їсти не сідали, не помолившись. В країні була мільйонна армія прибічників цієї аморальної пози совка. «Беріть у них гречку, а голосуйте по совісті», – вчила хитра політиканша, Та хіба ж тільки вона! По якій же совісті, коли її вже продали за гречку?

Сьогодні українці  доволі наїлися цих «фейків» від «демократично» обраних ними владоможців. Брехня «депутякал» остогидла і вже геть дістала. А життя все більше занепадає, стає схожим на вмирання в смердючому болоті владної злодійщини і облуди. Чи відчувають, чи знають ці нещасні  прибічники «меншого зла», яких вистачало і серед інтелігенції, що саме цей їхній «прагматичний вибір» накликав на країну біду у вигляді олігархів, е-декларантів, шахраїв різних мастей, моральних потвор владно-бізнесового мутанта? Чи відчувають гріх на душі? Чи відчувають гріх противлення, суперечки з Богом? Він каже: «Не кради», «Не лжесвідчи…», а вони своє: можна, але – не багато!.. Богоборці відміняли Заповіді... Вони дозволяли  порушення Божих Заповідей їхніми депутатами, президентами, і чекали цього від них і за таких голосували! І стала країна такою, що в ній слово Президента України –порожній звук, Голови НБУ та інших – полова, а крадіжка «бізнесмена» у мільйонів, хабарництво чиновника – мірило успіху… Чи  усвідомлюють вони, що своїм вибором накликали біду на себе, своїх дітей, онуків, країну! Як важко простій людині виходити з аморальної совкової каламуті, як важко очиститися від неї, коли в ній потонув майже весь клір церковний, культурний і політичний провід… Не було в ці роки дієвого осердя вірної Богові української еліти, яка могла б просвітити суспільство…Не було… Прости нас, Господи! Допоможи одуматися, покаятися в гріху богоборства люду нашому… Господи, відкрий очі душі, хай побачить вона, що наробила… Помилуй Господи і прости нас. Очисти! Дай силу на одужання!

За роки Незалежності українське суспільство розщепилося на два табори не лише за статками, але й за моральними ознаками. Знахабнілі «ракові клітини» прискорено  деградують, розкладаються, отруюючи все навколо продуктами своєї злодійської, брехливої поведінки.

Люди ж на Майданах, що повставали проти зла, свого і владно-бізнесового мутанта, якого на останньому Майдані персоніфікував п. Янукович, ставали іншими. Гідний виступ проти негідного, продажного президента, війна з РФ породили зразки героїзму, доброчинства волонтерів, масового служіння спільній справі. Висвітили правду одних і облуду інших. Суспільство побачило людей, які не те що не крадуть у нього, а жертвують на спільне благо  власні кошти, свій час, здоров’я і навіть життя. Духовно жива частина суспільства, протилежна за якостями паразитам, визріває сама і готує до дії своїх справжніх лідерів. Добродійна творча меншина, яку варто буде обирати – формується.

А від завзятих постсовкових «реалістів» і від «інтелектуальних евроінтеграторів» чути: «Всі люди грішні», «Чесного керівника бути не може», «Всі, хто туди (до влади) приходять, стають брехунами і злодіями»… У цих словах і думках – зневіра, відчай, прострація. Але ж відомо: якщо не віриш, що перестрибнеш канаву – впадеш до неї. Ті, що в зневірі – бездіяльні. Без надії не має сили добродіяти. Вони не здатні прагнути доброчинної влади, а отже не гідні її, не можуть її  створити. 

Якби людина була грішна і це була її абсолютна характеристика, то вона вже б згинула. Людина і грішна, і свята. Так вчить Святе Письмо. Якщо її  душа прагне праведності, то в цьому прагненні їй сприяє Небо. Відверненню в серці від брехні, дрібних крадіжок і наверненню до доброчесності противиться розум, заземлений у мирське. Боїться пошитися в дурні. Не бійся, українцю! Зі своїм заземленим, «розумним» вибором «меншого зла», зі своїми дрібними

прагматичними резонами ти 25 років ростив владно-бізнесового мутанта проросійсько- і проевропейського і сприяв йому грабувати, руйнувати країну. Твою країну! 

Поняття «лох» походить від слова «лохнути», знаходитися у відчаї. Така ось суспільна ситуація: лохи, як опора хамів у владі, лохнуть. Хами – хаміють.  Здавалося б, протилежні крайнощі? Ні, це один і той же полюс  безбожних людей. Бо і хам і лох не вірують. Прийшов час всім духовно живим людям, що є в українському суспільстві, за Божого сприяння, долучатися до добродіїв-творців, які своїм життям творили і творять справжню  Україну. Прийшов час творити в Україні полюс добра, протилежний полюсу зла владно-бізнесового мутанта. Важка сродна праця! Гідна. Яка надає життю людини і суспільству справжнього сенсу.

Чи здатне українське суспільство вибирати не менше лихо, яке стає все більшим, а добро? На це питання мають дати відповідь вибори найближчих років. Пішов час підготовки до них.

Надію на перемогу дає не лише духовне світло Майдану, героїзм воїнів на фронті зі «старшим братом», робота волонтерів, що творилася за майданним принципом самоорганізації… Надію на перемогу дає і моральна позиція виборців, які голосували «проти всіх» носіїв зла, які їм пропонувала духовно ворожа влада, які не голосували за посланців владно-бізнесового мутанта, і тим самим проявляли суспільний запит на добродійних політиків. Надію дає і їхня чисельність. Якби в 2010 році не виключили графу «проти всіх» з виборчого бюлетеню, то сьогодні це була б, упевнений, наймасовіша партія в Україні. І цього разу вони голосуватимуть не за «менших» чи більших брехунів і злодіїв, а за правдомовців і доброчинців. Зараз час їхньої суспільної добродії!

Часто нардепи, проявлені як прислуга паразитів, виправдовуючи свою злочинну діяльність, говорять з екранів ТВ: «Ви нас таких обрали!». Та  за них голосувала щонайбільше четверта частина виборців. Більшість з яких – наші зневірені люди, обмануті їхніми брехливими словесами з олігархічних ЗМІ. Ті, які духовно блукали без еліти. На праведному Суді цим не виправдаються…

Справжнім українським громадянам потрібні справжні служителі спільного блага. Є усвідомлена і проявлена суспільна потреба в них. Придивляймося уважно, бо маємо спізнати таких людей. Вони є. Бо лише заміна якості влади зі злої на добру для українського народу дозволить примусити боржників обслуговувати їхні борги перед державою, суспільством, людьми, дозволить країні одужати.

 

V1. Одужання української економіки як політичне завдання  

 

У попередніх розділах йшла мова про те, що в Україні створений і злодіє суспільний полюс зла. Мусимо творити полюс добра, пам’ятаючи, що джерелом добра є лише Бог. Відомо, що «несправедлива влада – це не влада» (Жак Марітен, «Людина і держава»), що «несправедливі закони – насилля, а не закони» (Шарль Журне, «Християнські вимоги в політиці»). У боротьбі з несправедливою, паразитарною владою Віра – це зброя. Вона у громадян, які не брешуть, не крадуть, які віддають, а не паразитують на суспільстві, живуть за правдою. Суспільство, яке прагне правдивої і доброчинної влади, здатне одужати, розчинивши або іншим чином (хірургічним шляхом) позбутися «ракової пухлини». Здатне звільнитися від владно-бізнесового мутанта, продуцента «великого лиха» для України. З допомогою Бога, в Трійці Святій Єдиного. Велика роль в цій роботі належить творчій меншині, або справжній еліті.

Діяльність владно-бізнесового мутанта матеріалізувалася у господарсько-фінансовому запустінні країни, вимиранні і деградації населення, еміграції економічно активної його частини. Необхідною умовою економічного оздоровлення українського суспільства є знищення стрижня ракової пухлини суспільства – владно-бізнесового мутанта. 

Що означає його знищення? Воно означає радикальне і повне відокремлення влади від господарювання в Україні. Місія влади – опікування спільним благом всіх громадян, а місія господарювання – забезпечення матеріальних умов життєдіяльності суспільства. І владі, і господарству притаманні свої специфічні форми служіння спільному благу та  інтересам членів українського суспільства. Політики створюють закони, які заохочують доброчинність в суспільстві, а злочинність карають. А господарство  – виробляє суспільно-корисні продукти і надають послуги, а не фальсифікати їжі, одягу чи

послуг, які є злом. Лише гідні люди, свідомо обрані суспільством до влади  з

метою розрізання, відокремлення влади і бізнесу зможуть виконати цю роботу за сприяння всіх верств населення.

Щоб суспільний організм на фінансово-господарському рівні оздоровився, для цього не потрібні «інвестиції» чи «зовнішні позики». Вкрадені у людей і суспільства гроші (в банках, на митниці, при вирубці лісів, на тендерах і т.п.) не зникли, не перетворилися на нуль. Вони і є тими коштами, які запустять одужання українського господарського організму. Для цього вони (кошти) мусять бути повернені законним власникам: державі, суспільству, людям. Цю

ціль новій владі ставить саме життя України. Все, що вкрадене, приховане – повернути у повернуті у законний спосіб. Чесно. Відкрито. Справедливість не потребує кулуарних домовленостей і дій.

Цій владі в голову не приходить завдання узаконення і реалізації матеріальної, а в деяких випадках – і кримінальної, відповідальності власників банків за збитки завдані, своїм клієнтам. Проте справедливою є думка про те, що «власність може бути чесною і ганебною. Джерелом чесної власності є творча праця самого власника, створення ним суспільно корисного продукту чи послуги, суспільної цінності. Цілком чесна власність створюється лише внаслідок збагачення суспільства і вона є недоторканною. Власність є ганебною, якщо вона виникає внаслідок прямого чи осередкованого збіднення суспільства. Така власність не може бути недоторканною з боку суспільства і держави» (Колісник В.М.). Це положення базується на відомому постулаті Римського права: «Ганебне багатство може бути витребуване (стягнене) і у спадкоємця, хоча злочин погашено». 

Необхідною умовою здійснення цієї роботи є усунення януковичсько-ахметівсько-порошенківсько-тимошенківсько-ляшковсько-яценюківської і т.п. компанії від державної влади. І достатньою умовою здійснення вказаної роботи є обрання на державні посади доброчинних людей, покликаних служити спільному благу українського суспільства, для яких служіння спільноті є честю.

Як зробити, щоб саме такі люди прийшли до парламенту? Для цього   сьогодні перед суспільством стоїть мета – у законний спосіб примусити теперішній склад ВРУ прийняти такий виборчий закон, який би забезпечив справжнє волевиявлення українських громадян. Потрібна відкрита, ясна, гідна робота (у т.ч. наукова і організаційна) для досягнення цієї справедливої політичної цілі – мати парламент, що діє в інтересах «здорових», а не «ракових» клітин. Це політична умова одужання української економіки, а з нею – і суспільства мирним, демократичним шляхом. У цій роботі  будуть проявлятися кращі люди, здатні представляти інтереси різних частин суспільства у парламенті та інших органах влади.

Як відомо, ракова пухлина може розчинитися організмом. В іншому випадку її потрібно вирізати. Перший варіант кращий. Другий – кров. Але в боротьбі за життя українського народу і його держави, навіть другий варіант кращий, ніж смерть цілої країни. Але такий варіант – не наш вибір.

Це не робота невеличкої купки людей, це робота всього суспільства з його справжньою елітою, яке усвідомило загрозу від владно-бізнесового мутанта, загрозу своєму життю.

У відкритій і чесній боротьбі народ непереможний, якщо він з Богом і знає свою мету.                                                                                                                                      

 

V11. Доба сродної праці на одужання України

 

Владно-приватівську «наперсточникову» аферу подали українському суспільству, як вимушений, але розумний вибір між поганим і дуже поганим.  Тлінний вибір того самого зла для України. А що означає за цих умов справжній вибір, вибір добра і справедливості для українського суспільства?

Боржник зобов’язаний обслуговувати свої борги – це принцип справжнього справедливого українського суспільства. Боржниками є п. Коломийський і К. Вони будуть обслуговувати свій борг перед українцями, якщо українці  оберуть доброчинну владу, що служитиме їхнім спільним інтересам,  служитиме здоровим, а не паразитарним клітинам суспільства. Обслуговувати борг будуть і всі інші власники банків, «бізнесмени», які винні державі, суспільству, людям. Ось життєдайний і життєстверджуючий принцип оздоровлення українського суспільства і його держави, Народних депутатів України наступних скликань! Красти у одної людини не можна, бо це – порушення Божих Заповідей і людського співжиття, за що кара і в цьому, і у вічному житті. Красти у багатьох людей, у суспільства, у держави – злочин проти суспільства, держави, людей. Це замах на їхнє життя, за який має бути найбільша кара. Ось принцип, який повертає Україну із вмирання в моральному задзеркаллі  до моральної реальності, в якій вона буде жити.

Я не можу прийняти, якось виправдати крадіжку в українського народу 148 мільярдів. Це велике зло, вчинене нашому самому ближньому – Українському народові. Я знаю, що зло мусимо карати. Звільнення від боргів власників Приватбанку є злом. Злом є не  сплата боргів тими власниками банків, які обікрали вкладників і підприємства. Мій принцип протилежний принципу наших сучасних «успішних» скоробагатьок. Борги треба  повертати. Податки – платити. Зло – карати. Добро – заохочувати. Тому справжньою українською владою будуть націоналізовані відповідні за обсягом активи боржників –   для обслуговування їхніх боргів. Законно. Справедливо. Реалізація цих цілей і досягнення позитивних для суспільства результатів потребує іншої якості свідомості і самоорганізації українства, його єдності, яка виникає в роботі на спільну мету. Вона також вимагає людей вищої моралі. Моральна людина не візьметься за справу, якщо не впевнена в тому, що вона здатна забезпечити досягнення поставлених перед собою цілей.

Для припинення живлення владно-бізнесового мутанта економічною енергією за рахунок держави, суспільства, людей і одужання України необхідно:

 - усвідомити необхідність ліквідації владно-бізнесового мутанта,  «ракової пухлини» суспільства, стрижень якої – у владі; 

- обирати на виборах добро і правду, а не «менше зло»;

- діяти обов’язково морально, відкрито і законно, бо наші цінності і принципи – християнські;

- розпочати загальнонаціональну підготовку до виборів до Верховної Ради України методом Майдану (самоорганізації);

- провести ці вибори за новим законом, який забезпечить справжнє волевиявлення українського народу;

- вибороти на наступних парламентських виборах більшість, щоб ухвалити закони, які забезпечать  повернення боржниками їхніх боргів, що дозволить звільнити життєдайну енергію українців від економічного вампірства «ракових клітин» владно-бізнесового мутанта;  

- завершити, розпочате два роки тому науковим і професійним середовищем, вироблення  бачення українського господарства і його грошово-кредитної системи та шляху  його реалізації. Довести зроблене до суспільства під час виборчої кампанії;

- розробити стратегію ліквідації в законний спосіб монополії владно-бізнесового мутанта на ЗМІ і переходу їх під контроль і фінансування громадами;

- забезпечити всенародну підготовку до виборів, зокрема – шляхом організації законного тиску суспільства на діючу ВР для прийняття належного Закону України про вибори;

- виробити і випробувати організаційний механізм суспільного тиску на Президента України з метою заміни нинішньої голови НБУ на іншу, відповідальну особу, здатну об’єднати грошово-кредитну систему з українською економікою.

Влада ясно виявила себе як смертельно небезпечна для України. Мета порятунку України зримо постала перед суспільством. Зупинка викачування чиновно-бізнесовим паразитом коштів з держави, суспільства, людей є умовою одужання країни. Як і повернення вкрадених коштів. Шляхом до цього є обрання доброчинного парламенту на наступних виборах з виконанням всієї необхідної підготовчої роботи. Це робота всього українського суспільства, кожного і всіх людей, які не стали «раковими» клітинами, метастазами, не належать до пухлини. Час дії. Моральної. Законної. Гідної. Продуманої. Дії на досягнення потрібного Україні оздоровлення і повернення до життя. З Богом!

Замість висновку

 Покоління шістдесятників породило суспільно-духовний  полюс, протилежний полюсу, означеного Павлом Тичиною в 30-ті роки ХХ століття. «Феномен Тичини – феномен доби. …Поет жив в час, що заправив генія на роль блазня. І поет погодився на цю роль» (В. Стус). На роль блазня на  владному полюсі лиха українського народу. У той час і пізніше багато хто з інтелігентів грав цю роль прикриття…

Йшли страшні десятиліття розстрілів української еліти: релігійної, культурної, наукової, військової, господарської…  Фатальні роки геноциду українського народу. Голодомор. Десятиліття репресій проти населення  Західної України, проти українців під час війни з боку більшовиків і фашистів, знову голод і покарання повстанців, борців за волю і самостійність сталінськими концтаборами. За всіх років у більшовитських ГУЛАГах більшість належала українцям. Десятиліття кривавого терору. Затоплення гнилими «морями» українських земель, міст і сіл. Нищення, створеної Богом найкращої річки Європи – Дніпра. Як жити з цим знанням і горем?! Хіба зневіра не доб’є?..

Але десять (!) років після смерті ката, за часів,  здавалося би, повної зневіри, шістдесятники мали дух повстати проти СССР з його нелюдською системою покарань. Повстати в період апогею його існування. Відповідь КГБ – масштабні репресії української інтелігенції. Терор продовжувався в більш м’якій формі, але не для всіх. З того часу лине до нас слово, повне могуті  співтворення України:   «Відступництвом нас не здивуєш, на жаль, перекінчиків на нашій дорозі було чимало – тих, що погодившись на духовну ампутацію, маскували свій гріх теревенями про безнадійність нашого шляху, вкладаючи в душу нації бацилу зневіри, яка знищувала нас упродовж століть куди нещадніше за всі лиха, зафіксовані істориками. Зупинившись на перехресті, … (перекинчики, О.С.) пустилися навтьоки від…(самих, О.С.) себе. Ми ж рушили далі. Зробили новий крок. Цей крок – як у прірву. Але – це наш крок до самих себе, до свого народу, до нашої будуччини.» Це слова Василя Стуса. І його братів по духу – розстріляних, замучених, забитих по соловках, сибірах, магаданах, але нескорених Героїв – до сьогоднішньої України, яка повстала на боротьбу за своє життя в Богові, тут і тепер. Тут же з ними Герої Небесної сотні, полеглі Герої війни з російськими загарбниками, оборонці Аеропорта, Авдіївки. І воскресають вони в нашому часі…

Ними проявлений, діє в нашому житті полюс добра, полюс служіння спільному благу українців. Наше життєдайне джерело надії. В нас час все відкрито. Поляризація ясна як день: ось полюс зла, що діє на знищення України, а з іншого боку – життєдайне джерело, полюс повстання, одужання України.  Його силові лінії  провіщають совість, інтуїція. І чесний розум.

Тепер в українців є справжній вибір!

 

Київ – Червона Слобода

19 грудня 2016 – 28 січня 2017 року


Мій Facebook


Останні новини

Книги О.Сугоняка